Ваш друг зрадив вас, у скрутну хвилину не прийшов на . ви будете маги зустріч із ним. як ви поведетесь у цій ситуації. відповісте злом на зло чи вчините за приказкою "дай хліба тому, хто кинув у тебе камінь" напишіть роздум.

Дружба це безкорисливі особисті взаємовідносини між людьми. Знайомих багато ,але мало кого можна назвати другом . Говорять що дружба пізнається в біді і я з цим згоден(на), адже в скрутну хвилину друг повинен тебе заспокоїти,дати пораду ,але ні в якому разі не покинути тебе самого. Але якшо вже так сталося , що друг покинув вас я не буду на нього гніватися. я навіть буду з ним спілкуватися , але вже не так як колись . В будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною. Я ,вважаю, завжди ніколи не потрібно відповідати злом на зло . Звичайно вас образили ,але життя як бумеранг все повернеться до тебе, тому я не буду відповідати на це злом ,і не буду до кінця свого життя цій людині це згадувати.                                                         Завжди залишайтеся людиною .                 

Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця,  бризкали  на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.

Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася  поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.

Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом  відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.

Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.

То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...

Підігнавши Буланка до охлялого коня,  Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.

Петро повів обох коней  на дзюркотіння води.  Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл.

Петро набрав у казанок кришталевої води. Відійшовши подалі від струмка,  заходився сокирою  викопувати яму для вогнища. Відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. Приніс шишок. Тоді, трохи поблукавши серед  кущів,  приніс у шапці  вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. Висипавши у казанок, добряче помив. Це були  плоди любки. Ще цю рослину називають “Люби мене, не покинь”. Наші дівчата її у ворожбі вживають. А вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. Татари у військовому поході завжди  запасаються любкою. П’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. Треба тільки вміти приготувати.

Петро розпалив вогнище. Поставив на нього казанок із свіжою водицею. Невдовзі на дні казана почали народжуватися  маленькі бульбашки, а тоді відриватись і злітати вгору, над поверхнею  закрутилася пара.

Тим часом Петро насилював чисто помиті бульбочки любки голкою на н

итку. Потім він потримав це “намисто” в окропі, щоб бульбочки не грічили, не пліснявіли й добре сохли.  Після цього їх слід було б добряче висушити й розмолоти. З розмелених бульбочок  на молоці або воді роблять бовтанку. Але то для людини. Коневі ж  досить нашкребти й дати разом з  перетертим на каменях розпареним  вівсом.

Скоро усе було зроблено. Лиско куняв, опустивши голову. Петрів Буланко, приступивши до нього впритул,  хльоскав хвостом. Він відганяв мушву і від себе, і від хворого товариша.

Петро прихилився спиною до нагрітої за день сосни і з насолодою вдихав запах розімлілої живиці. В казанку кипіла  каша тепер уже для нього. З кущів  розходилися духмяні пахощі. То  чудодійна  любка розкривала  надвечір свої  квіти.

Недалеко от нашего дома виднелась река Белая. Я с нетерпением ожидал её
вскрытия. В течение недели стояла оттепель. Дул сильный ветер с запада.Наконец пришёл этот желанный день. Я стоял на крыльце и жадно следил
глазами за движением сплошной, бесконечной полосы синего тёмного льда.
Далеко уплыла поперечная дорога, и какая-то несчастная чёрная корова
бегала по ней. Стоявшие возле меня женщины сопровождали жалобными
восклицаниями каждое неудачное движение бегающего животного. Вдруг две
собаки показались на льду. Но их суетливые прыжки возбуждали не жалость,
а смех окружающих. Все были уверены в их И действительно,
скоро собаки перебрались на берег. Через час я увидел новую картину. Лёд
трескался, ломался на отдельные глыбы. Большая затопляла меньшую,
иногда поднималась одним краем вверх и долго плыла в таком положении.
Некоторые льдины разбивались вдребезги