Пiдбери i запиши слова з подовженими приголосними звуками

Життя,гiлля,багаття,знання,писання,читання,шиття,вугiлля,катання,малювання.

Головний герой новели авторства Рея Бредбері по імені Том в повній мірі відноситься до плеяди таких героїв. Цей малий хлопчик опинився в ситуації близької взаємодії з дорослими людьми, але не можна сказати, що він розумів їх повною мірою. Тим не менш, всі дорослі розглядали Тома  в якості одного з своїх, вони ставилися до нього не те що з розумінням, а навіть з істотною повагою, що реально заслуговує того, щоб про неї згадали. В якості прикладу можна навести те, як за хлопчика заступився дорослий чоловік, коли інший дорослий чоловік просто хотів пожартувати над Томом. Все це говорить про те, що цей молодий чоловік дійсно вмів за себе постояти і тим самим викликав прихильність з боку всіх тих, хто його оточує.

Цей хлопчик щирий. Він без будь-якого страху говорить людям те, про що думає. Він не боїться висловлюватися, виражати свою думку, якою б не була реакція тих, хто його в той момент слухає. У ньому практично немає фальші і підлості. Він не намагається комусь нашкодити, а потім приховати це, щоб ніхто раптом не здогадався.

Це місто не спить. Він вже ніколи не засне …
День і ніч сотні тисяч коліс його тіло пестять.
Він не скине з себе проводів електричний гніт,
Але, повержений в бруд, всім закоханим гріхи відпускає.

Це місто схожий на тебе – молодий хуліган.
Він з робочої околиці родом, але «вибився в дамки»
І грошима недбало смітить, благо, сповнений кишеню,
Тільки втиснутися все ж не може в «буржуйські» рамки.

Він розлігся в степу – дивиться в небо очима вітрин,
Гордо тягнеться вгору, відбиваючи будь-які нападки.
Він яку завгодно столицю б викликав на ринг
І напором своїм поклав би її на лопатки.

У ньому з трущоб убогістю поєднується розкіш палаців,
Його тіло – заводи і шахти, і блиск ресторанів …
Він по моді одягнений, але з тих нахабних молодиків,
Що позначені шрамами (в минулому – криваві рани).

Він буває злегка неохайний, трохи нерозумний,
І часом себе вранці відчуває премерзко …
Це місто – банкір, пролетар, трохи бандит,
І в контрастах його – чарівність юності зухвалою.

Це місто – спортсмен, він хворіє, як ми, за «Шахтар»,
І вітає нас грізним ревом своїх стадіонів.
Він палає в ночі, як неоновий строкатий багаття.
Навіть зірки нам здаються ближчими з його териконів …

Це місто – шибайголова, він такий же, як ти …
Попереду – павутина доріг і тернисті версти.
Спалахують зірки над містом сплячою мрії,
І сьогодні, рідний, це наші донецькі зірки!