Чи правильний правопис числівників? шістнадцять відняти від п"ятидесяти дорівнює тридцять чотири девятнадцять відняти від шестидесяти дорівнює сорок один тридцять відняти від восьмидесяти дорівнює п"ятдесят дванадцять відняти від семидесяти дорівнює п"ятдесят вісімодинадцять відняти від шістдесяти шести дорівнює п"ятдесят п"ять сімдесят відняти від вісімдесят шести дорівнює шістнадцять п"ятдесят відняти від сімсот дорівнює шістсот пятдесят тридцять відняти від шістсот тридцять дорівнює шістсот

Шістнадцять відняти від п'ятидесяти дорівнює тридцяти чотирьом Девятнадцять відняти від шестидесяти дорівнює сорока одному Тридцять відняти від восьмидесяти дорівнює п'ятдесятьом Дванадцять відняти від семидесяти дорівнює п'ятдесят вісьмом Одинадцять відняти від шістдесяти шести дорівнює п"ятдесят п"ятьом Сімдесят відняти від вісімдесят шести дорівнює шістнадцятьом П"ятдесят відняти від сімсот дорівнює шістсот пятдесятьом Тридцять відняти від шістсот тридцять дорівнює шістсотьм Тобто неправильний правопис

Зараз, у час інноваційних технологій, мало хто може обійтися без сучаних гаджетів. Мобільні телефони, ноутбуки, планшети, коммунікатори, навігатори Сьогодні поговоримо про мобільні телефони. Мене зацікавило питання : мобільні телефони - розкіш чи необхідність? Я вирішила провести опитування серед звичайних людей. Яку ж відповідь вони дадуть на це запитання? Сімдесят відсотків опитувачів відповіли, що мобільний телефон - це необхідність, а решта - розкіш. Невже без цього сучасного гаджета не можливо прожити? Адже наші предки жили і без нього, і жили досить добре.

Так, не заперечую, що з ним дуже зручно. Треба щось важливе сказати людині, а часу в тебе немає, щоб, як у давні часи, відправляти лист, який буде йти дві неділі, взяв тай подзвонив. Класно! До чого дійшла сучасна наука!

Давайте розглянемо одну ситуацію. Вона дуже, так би мовити, популярна. Дитина затрималась у школі. Вона не має мобільного телефону. Батьки починають хвилюватись: "Де наша дитина?! Вона вже повинна бути вдома!" Добре, якщо ця родина живе в маленькому місті і до школи лише два кроки. А якщо це мегаполіс? Увімкніть фантазію : вже починає темніти, а дитини все іще немає. Батьки починають себе "накручувати", мов з їхнім чадом щось сталося... Цю ситуаці можна розвивати до безкінечності. А якщо б у тієї дитини була так річ, як мобільний телефон, вона подзвонила б своїм батькам і попередила б їх. Як наслідок - нерви батьків збережені.

Міркуючи про те, що зараз з себе представляє наша сучасніть, розумієш, як багато може виникнути ситуацій в яких мобільний телефон просто необхідний.

Отже, я погоджуюсь з тими людьми, які кажуть, що мобільний толефон - це необхідність.

 

 

 

 

 

 

 

 

Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!" А тоді каменем падає вниз із криком:
 "Мене Бог бив-бив! Бив києм києм! І на землю кинув, кинув кинув!" Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "Кий упав кий упав!"
Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу..." В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни.
22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч.
Є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. Вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків".
Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.