Який корінь і закінчення у словах зима літо мир війна холод тепло ніч день

Зим(корень) а окончание, лит(корень)о окончание, мир-корень, окнчание нулевое, вийн корень, а окончание, холод, весь корень (я не уверен) тепл-корень, о окончание, нич-всё корень!

1 варіант

Я пишаюся своїм татом. Він мудрий і розумний, високий і красивий, дуже сильний, зворушливий і ввічливий. Папа дуже сильно любить мене і маму.

Мій тато найкращий, його звуть Руслан. Він дуже веселий і життєрадісний чоловік. Ми любимо, робити щось разом. Коли мама на роботі ми з татом готуємо їй смачну вечерю. А на вихідних ми все сім’єю ходимо в парк: їмо солодку вату або морожене, катаємося, на атракціонах в загальному веселимося як можемо. Одного разу в тирі тато виграв мені великого плюшевого ведмедя. За характером ми з татом схожі разом ми любимо, грати в настільні ігри: монополія, шашки, доміно, шахи. На канікулах ми їздимо на риболовлю. Я майже навчилася ставити намет. Минулого тижня ми з татом зловили величезного коропа. І мама зварила нам смачну юшку.

Мій тато працює столяром на меблевій фабриці. Руслан виготовляє меблі. Спочатку він шліфує дерево, потім, надає дереву потрібний колір, обтягує тканиною або шкірою. Збирає всі частини воєдино і виходить чудова меблі. Шафи, дивани, крісла, столи все це справа рук тата Руслана. Він майстер своєї справи!

Я люблю тата і ніжно називаю його «татком». Мені з ним добре! Він завжди буде прикладом для наслідування.

2 варіант

Своїм батькам ми завдячуємо. І справді говорять: «Батьки-ні ті, хто народили, а ті, хто виростили» Вони доглядали за нами, коли ми були зовсім маленькими і не могли оцінити їх турботу, вони були підтримкою і опорою у всіх наших починаннях і прагненнях. Пощастило тим дітям, за якими всюди слідували обидва їх земних ангела-хранителя: мама і тато. Що ж означає батько в житті кожної дитини? Адже це не людина, що приносить гроші і іноді грає з тобою в шахи або відеоігри. Ні. Особисто для мене батько зробив і робить дуже багато.

Мій тато завжди багато працює, і ми нечасто можемо годинами сидіти разом. Я анітрохи не шкодую про цей факт, тому що головне не кількість часу, а сенс з яким воно було проведено. Я люблю, коли батько, приходячи з роботи запитує про моє шкільний день або про те, куди я ходила сьогодні гуляти, я рідко скаржуся на свої проблеми, тому що розумію, що цілком зможу з ними впоратися сама. Мені здається, що якість не скаржитися на дрібні проблеми мені дісталося саме від нього. Він рідко сумує або входить в тугу. Як може справжній чоловік проявляти постійну слабкість на очах у своїх дітей? Мені подобається наші розмови «по душах». Він рідко злиться на мене, а якщо злиться, то обов’язково у справі. Найчастіше я сама розумію, що була неправа.

 

Лаятися і сваритися я можу тільки з мамою. У мене з нею виникають невеликі, дрібні проблеми у взаєминах. Я терпіти не можу, коли вона їх виносить на огляд батька. Вона завжди виставляє мене винною, і батько думає, що я не поважаю маму. Я ніколи не розуміла, як батько сімейства може піднімати руку на близьких йому людей. Мій тато навіть в пориві злості ніколи нікого не зачепив пальцем. І це не через те, що він м’якотілих і не може проявляти твердість, коли треба. Ні, це зовсім не так я вважаю, що більшість проблем можна вирішити без фізичної сили. Моя мама каже, що тато товстошкірий і не може проявляти ніжність. Тут я з нею погоджуюся, тому що, дійсно, батько не завжди може перейнятися поглядом або проявити проникливість.

А знаєте, що я люблю найбільше? Свої дні народження. Скільки б мені не було років, я завжди можу відчути себе маленькою дівчинкою саме в цей день. У дитинстві батьки завжди приходили рано вранці мене вітати. Папа завжди обіймав мене і говорив кілька настійно-доброзичливих слів на майбутній рік. Тоді і саме тоді виявлялася вся його ніжність і батьківська турбота. Мені не потрібно було допитлівой уважності круглої рік. Лише в день народження я можу і до сих пір відчути себе маленькою татової донькою.

Незважаючи на те, що я дівчинка, тато не проявляє до мене менше уваги. Я рівно також можу з ним дивитися програми про полювання чи риболовлі. Ми анітрохи не дічімся цього, і сприймаємо як належне. Я не стала пацанятком для того щоб завойовувати більше уваги батька, мені завжди всього вистачало з лишком.

Як же виглядає мій тато. Хм, не варто говорити «мій тато самий сильний і красивий». Це і так зрозуміло всім. Зовнішність мого батька звичайнісінька. Він середнього зросту, з коротко стриженим волоссям, ця зачіска залишилася у нього ще з армії, очі карого кольору з глибоким подтоном. Важливий навіть не сам колір очей, їх форма, а вираз, з яким вони дивляться на тебе. Часом, батько дивиться на мене настільки суворим поглядом, що мені тут же хочеться сховатися і не з’являтися. Іноді в його очах грають добродушні смішинки або іскра зайнятості і ревності. Навіть важко висловити словами всю виразність очей мого тата. Одне можу сказати, я дуже рада, що мені дісталися його очі.

Наостанок можу сказати, що я дуже люблю свого тата і безмірно рада, що він завжди зі мною.

Объяснение:

Нова Водолага. Моє рідне селище, моя маленька Батьківщина, край із чудовими народними традиціями та мальовничою природою. 

   Щодня ходимо широкими твоїми вулицями, милуємось чудовими краєвидами. Як же нам хочеться, щоб ти було вічно молодим і квітучим!
   Вчителька розповіла нам, що наше селище заснував Харківський полковник Григорій Донець, як фортецю для захисту від ворогів. Всередині фортеці знаходилася одна церква і декілька поселень. Так з’явилося наше селище на карті, почало рости і розвиватися. 
   В нашому селищі є річка Водолажка, вона невелика за розміром. З розповіді бабусі, я дізнався, що раніше ця річка була набагато більшою. Багато хто вважає, що саме від назви річки пішла назва селища. 
   Добрі, чесні, порядні люди жили і живуть в нашому селищі. Приємно прогулюватися нашим селищем, бо воно дуже красиве.
   На центральній площі на свята збирається багато людей, щоб відпочити та поспілкуватися, подивитися виступи артистів. Ласкаво манить дорослих та дітей своєю тишею, загадковістю, тінню могутніх дерев селищний парк, який знаходиться біля центральної площі. 
   Всіх дивує величчю Свято Преображенський храм. Це він своїми дзвонами сповіщає про церковні свята.
   Біля величного обеліска загиблим воїнам завжди горить вічний вогонь. Так шанує наше селище пам’ять про людей, які віддали своє життя за наше світле майбутнє. На свята біля пам’ятника багато квітів, а особливо в День Перемоги.
   Тато, мама, бабуся розповідали про страшну війну в нашій країні. Мої прадідусі  і прабабусі брали в ній участь.
   Мій прадід, Перекопський Василь Андрійович (1921-2004) під час війни був командиром артилерійського взводу на  Дніпропетровщині, мав звання старший лейтенант. Під час одного з боїв він був поранений уламками бомби, був  госпіталізований. Але один уламок так і залишився в тілі діда, з яким він прожив все життя. Після розриву бомби дід став дуже погано чути і став інвалідом на все життя. Мій дідусь розповідав мені, що прадід завжди чекав на 9 Травня. Свято Перемоги для нього було найголовнішим святом. Рідні і близькі завжди вітали його з цим чудовим днем.
   Моя прабабуся, Перекопська Явдоха Олексіївна (1922-2007), народилася у Новій Водолазі, працювала у колгоспі. Під час війни була вивезена до Німеччини, в місто Мюнхен і знаходилася там протягом трьох років. Там прабабуся працювала на фабриці, виготовляла на станках деталі для військових літаків. Батько казав, що моя прабабуся завжди зі сльозами на очах згадувала ті тяжкі часи.
   А батьки татової мами, моєї бабусі, теж пройшли дуже важкий шлях до перемоги.
   Мій прадід, Жмайло Тимофій Максимович (1915-1981), народився у селі Знам’янка, Нововодолазького району. Під час війни він пройшов майже всю територію України і був тяжко поранений. Додому він повернувся без однієї руки.
   Моя прабабуся, Гарбуз Марія Данилівна (1923-2004), теж народилася у селі Знам’янка, Нововодолазького району. Почала навчатися на медсестру, але не встигла довчитися, почалася Велика Вітчизняна війна. Під час війни прабабуся була вивезена до Німеччини, місто Есен-Купферде. Там прабабуся працювала на ткацькій фабриці, виготовляла парашути. Моїй мамі прабабуся Марія розповідала, що під час втечі із німецького полону, вони перейшли міст, де на протилежному березі їх зустріли американські війська. Як же вони були здивовані, коли американці повідомили, що міст повністю заміновано. А вони не знали цього і перейшли міст. З тривогою і болем у серці прабабуся згадує той період свого життя.
   Ми завжди будемо пам’ятати їх тяжке героїчне життя.
   А ще я навчаюся у найкращій школі нашого селища. В ній працюють чудові вчителі, які допомагають дітям стати справжніми людьми, вчать любити і знати свій рідний край, свою Батьківщину.
   Люблю тебе, Нова Водолаго, мій рідний край, моя земля, земля моїх батьків, той чарівний куточок Землі, де я щасливий. Пишаюся тим, що я— нововодолажчанин. Квітни, моя Батьківщино!

   Я писала так, Тетянко! Зміни назву селища, і готово!