Доповідь на морально-етичну тему в публіцистичному стилі

                        що таке подвиг?

кожна людина по своєму впливає на своє .  оскільки людське життя складається з різноманітних дій, то деякі, найцінніші, ми вважаємо подвигами.

прийнято, що людина є тим, що вона чинить. і подвиг для кожного має своє, відмінне від інших, значення. це ж залежить від людини, погодьтеся. для когось і потопаючу людину врятувати — не подвиг. а іншому подолати власні лінощі та взятися за пилососа вже за щастя, і здається, ніби подібні дії заслуговують гарненького ордена з стрічечками!   є такі ситуації, коли слід поступитися власними зручностями заради інших людей: запропонувати сісти в транспорті літньому пасажирові, відвідати хворого товариша тощо.  такі дії є виявами моральної активності, вони свідчать про небайдуже ставлення до інших і вже є маленькими подвигами.

серед цих різноманітних людських вчинків є такі, які можна вже вважати подвигами.  подвиг, як свідчить досвід людей,  - це дія, що потребує надзвичайного напруження фізичних сил, самопожертви, ризику для життя. на відміну від морального вчинку подвиг  ґрунтується на тих моральних приписах, які є очевидними, зрозумілими для більшості і які не потрібно утверджувати.

в історії кожного народу є багато прикладів подвигів в ім'я свободи рідної землі. саме такі самопожертви   мають право зватися справжніми подвигами.

Кріт європейський  належить до класу "ссавці", ряду "комахоїдні", родини "кротові". довжина тіла 12-15 (від дванадцяти до п`ятнадцяти)  сантиметрів. шкірні покриви вкриті м`яким  оксамитово-чорним коротким хутром. розповсюджений у європі, у зонах з помірним кліматом. за способом проживання є типовим землериєм. лапи крота короткі і широкі. майже весь час перебуває під землею, утворює систему каналів.  дихає крізь вириті виходи на поверхню землі. живиться переважно дощовими черв`яками. 

Яне думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках. звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються. від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. а поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою. україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин україни. не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення сполучених штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання ійської. чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави? кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш вкраїну». з цими словами володимира сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. як сказав відомий російський письменник м. пришвін – «я» можна сказати лише рідною мовою». мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова великого кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.