Провідміняйте числівник дві тисячі шістнадцять

Н. дві тисячі шістнадцять
Р. двох тисяч шістнадцяти
Д. двом тисячам шістнадцяти
Зн. двох тисяч шістнадцятьох
Ор. двома тисячами шістнадцятьма
М. на двох тисячах шістдесяти

1. Найглибше в оповіданні «Федько-халамидник» розкрито характер другорядного героя (Б) Толі.

2. Федько за вдачею протиставляється (Г) Толі.

3. Словами ...він раптом повертається й віддає змія. Навіть принесе ще своїх ниток і дасть... охарактеризовано (А) Федька.

4. Головний герой — особа, яка перебуває в центрі уваги письменника, навколо нього розгортається сюжет, він найбільше охаракте­ризований. Головного героя літературного твору описують досить детально, автор приділяє йому найбільше уваги, він , як правило, з'являється на початку твору й діє аж до самого кінця, його вчинки виписані ретельно, ім'ям головного героя часто називають художній твір. У оповіданнях переважно є один головний герой, рідше два. У оповіданні «Федько-халамидник» головний герой Федько, його ім’ям названий твір.

5. Другорядні герої відрізняються від головних, бо вони діють поряд із головним, до­повнюють своїми діями розвиток сюжету, відіграють важ­ливу роль у глибшому розкритті характеру головного героя. Вони також можуть мати яскраві характери, проте вони поступаються своєю зна­чущістю перед головною дійовою особою. Такими героями в оповіданні «Федько-халамидник»  виступають Толя, Спірка, Стьопка, Васька, Грицик, батьки Федька й Толі.

6. Знайдіть і прочитайте портретні характеристики Толі, Федька та його тата.

Федько. «Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Федько навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем. Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають».

Толя. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й со­ромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив до­дому задрипаний, подраний, з розбитим носом… Толя — чистенький, ніжний, з щічками, як проскура».

Батько Федька. «Стомлений і сердитий. Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, борода на них така рідка, що видно крізь неї тіло».

7. Толя так і не зробив висновків із трагічної ситуації. Це видно із такого вчинку: «Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже ні­кого видно. Толя відійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й по­біг гратися з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він йо­го виграв у Федька».

8. Можливо, Федьку, знаючи слабкість Толі, не треба було ставати учасником спору. Та вся відповідальність за події на річці лягає на Толю.

9. Якими рисами своєї вдачі ви схожі на Толю, а якими — на Федька? З якими вадами свого характеру вам треба боротися?

Хлопці знітилися. Обом стало соромно. Вони швидко вийшли з хати. 

- Що будемо робити, Антоне?

- Не знаю. Я б зараз під землю провалився від сорому... 

Вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення ...

- А кому ти продав ікону?

- Опанасовичу ... В нього магазин є з всякою старовиною...Але вже стільки часу минуло...Та й грошей нема. 

- Треба шукати ікону! А гроші я знаю в кого можна позичити. Бабусі недовго ще з нами бути...

Хлопці встали і попрямували до дороги.

  В крамниці, звичайно, ікони не було. Опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. А хто вона така - він не знає. Сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, масло... Хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. Роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю відшукати... Хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. Аж раптом Роман почув як його кличе Антон. Брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. Хлопці з надією дивилися на бабусю...

- Діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся. 

- Ні. - першим отямився Антон. - Це ви купили ікону в Опанасовича десь півроку тому?

- Так, я. А що таке?

Хлопці чесно розповіли про все, що трапилося...Бабуся дивилася на хлопців. Антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і поворухнутися...

- То ви хочете, щоб я її вам повернула?

- Продали, - вихопився Роман.

- У нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.

- Я ікон не продаю. - відмовила стара жінка.

В обох похололо на серці - "Не продасть!".

- Ми вас просимо, будь ласка! Скажіть свою ціну!

- Я ж сказала - я не продаю ікон. Я вам її віддам, але ви мені обоє рік допомагатимете влітку. Домовилися?

- Так - так! - зраділи обоє.

Троє вийшло з ринку і попрямували за місто. 

Коли брати опинилися в хаті бабусі Ганни, то стали і завмерли на порозі. З усіх кутків на них дивилися Святі Обличчя. В кімнаті було до 50 ікон.