Уявіть себе письменником-фантастом. розкажіть, яким буде ваше місто (село) чи школа через сто років. використовуйте дієслова у формі майбутнього часу.

Песимістичний варіант розвитку світу. світ зміниться. не світитиме уже яскраво сонце і якщо раптом комусь здасться, що крізь сірі хмари  пробиваються   сонячні промінні, то це ілюзія, адже це не що інше, як світло від прожекторів.   більше не побачимо ми голубого неба, але й споглядати на сіре небо, яким воно    буде,   стане розкішшю, яку можуть дозволити собі лиш люди, що живуть на самих вершинах багатоповерхівках, для інших - недоступно. із низу видно лиш дуже високі будинки. вони всі сірі і одинакові. архітектори б хотіли будувати їх красивими та оригінальними, але задля економії простору вони були змушенні побудувати їх як одноманітні кам'яні коробки. знаходитися в місті нестерпно, навкруг сморід й до жаху спекотне повітря. поодинокі люди, яких рідко побачиш посеред вулиці, ходитмуть в медичних масках. це ілюзія, вона їх більше не здатна захищати  від токсичного повітря, але так спокійніше. ти повернешся додому, після років розлуки. побачиш свій дім і не впізнаєш уже його.    про те, що це  він, можна   буде здогадатися   лиш через вказівку  джі пі ес. після того, як зайдеш у будинок, то направишся на   мінус шостий поверх, ти знатимеш де це, адже жив у точнісінько такому самому будинку,  власне кажучи, в цьому  світі   всі будинки    точнісінько  такі ж.   стук у двері, ти удома.  даремно, що світ  розвалюватиметься    й кричатиме в агонії, ти вдома і це головне.

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах.

На мій погляд, сама природа подбала про те, щоб все, що вона створила і що є в ній живим, було красивим і приваблювало людей. Це і красивий ліс, який одягнувся у зелений наряд, і красиве безкрайнє соняшникове поле – всюди можна знайти неповторну красу, яку не створить ні один самий талановитий митець.

Нас з дитинства привчають бачити і творити найбільш красиве, бо саме воно, а не потворне, спонукає нас до творчого злету думки і прагнень до прекрасного. Але красивими є не тільки якісь речі чи природні явища, але й люди, які особливо приваблюють нас перш за все своєю душевною красою. Бо такі люди завжди привітні і добрі, вони ніби світяться із середини. Саме на таких людях тримається наша земля, наше суспільство. На них тримається увесь світ, отже саме краса підтримує наше життя. Перш за все це краса людяності, краса чистих почуттів і краса наших думок.

Я ще досить мало бачив у своєму житті, але й те, що мені довелося впізнати за своє існування на цьому світі, надає мені право пишатися і насолоджуватися неповторною красою, що оточує нас кожен день. Чого варте лише весняне пробудження природи, чого вартий початок кожного дня, схід сонця, усмішки наших рідних і випадкових перехожих!

Однак мені здається, що головна краса, перш за все, в її різноманітності, в різноманітності поглядів на красу і уявлень про неї кожної окремої людини. На протязі багатьох віків людство вражає краса природи та її неповторні витвори – гори і океани, моря і ріки, безкраї степи і могутні ліси, безплідні пустелі і вічні льоди – всього ніколи не перерахуєш і, на превеликий жаль, всього навіть за все життя не побачиш. Та й те, що ми можемо побачити у своєму рідному краю – велике різноманіття природних форм та явищ, достатнє для того, щоб скласти для себе уявлення про справжню красу.

Якщо уважно придивитися до оточуючого нас світу, можна знайти зовсім не потрібні на перший погляд предмети, явища і істоти, які попри все вражають нас своєю красою. Можливо природа потурбувалася не тільки про те, щоб нам зручно жилося на землі, але й про те, щоб людство мало змогу навчитися цінити красоту оточуючого світу.

Якщо ж казати про красу людини, то вона полягає не стільки в її зовнішній привабливості, скільки в багатстві її душі та багатогранності її натури. І якщо усе на нашій планеті створено досить обдумано, усе урівноважено і взаємозалежно, людині в цій рівновазі відведена найголовніша роль. Бо саме від людей залежить, наскільки довго буде існувати краса навколишнього світу, яку створила не підвладна нашому розумінню вища сила, будь то Бог або довгий процес еволюції. Головне, що захоплює і дивує – неповторність краси усього, що нас оточує, до самої останньої билини, до самої маленької комахи.

Все таке приваблююче і прекрасне! Все це створено для людини, яка отримала змогу милуватися цією красою і створювати не менш красиве. І тому, як казав видатний російський письменник Ф. М. Достоєвський – «Краса врятує світ». Цей вислів, на мою думку, можна декілька перефразувати – краса врятує світ, а краса самого світу врятує людей і надихне їм прагнення до прекрасного.