Діалектні слова в творі "тіні забутих предків", пояснення цих слів. іть будь-ласка, дуже треба )

дроб’єта - малі овечки

вуйко - ведмідь

нявка - мавка

більше не памятаю.

Усистемі сучасної української літературної мови, як відомо, виділяються такі функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний, а також конфесійний, що повертається в систему української мови наприкінці хх століття. публіцистичний стиль – це один з функціональних стилів літературної мови, призначений для передачі масової інформації, який характеризується популярним, чітким викладом, орієнтованим на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації. на сьогодні всі наукові дослідження публіцистичного стилю мови виходять з функціональної своєрідності публіцистичного стилю, яка полягає в діалектичній єдності двох функцій – впливу та повідомлення. разом з тим, хоча в різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи    мають бути взаємно врівноважені, на сучасному етапі комунікації посилюється експресивна функція. у мові газет, журналів, інтернет-видань дедалі частіше вживається поряд із розмовно-літературною лексикою розмовно-нелітературна: просторічна, в тому числі вульгарна, жаргонна, діалектна, лексика позанормативних запозичень, яка має досить виразну експресію. актуальність теми  зумовлена, з одного боку, різкою активізацією на сучасному етапі уживання експресивної лексики в мові української публіцистики та погіршення її якості в зв’язку з обсягом і швидкістю інформації через змі, що відображає загальний рівень культури; з другого боку, недостатньою вивченістю функціонування експресивної лексики в зв’язку з її великим обсягом і динамікою.  функції експресивної лексики в публіцистичному мовленні досліджувалися, однак ці роботи містять лише фрагментарні відомості про мотиви її використання, контекстуальне , участь у створенні загального емотивно-оцінного плану тексту.експресивний аспект мови як результат мовленнєвої діяльності мовної особистості займає все більше місце в лінгвістичних дослідженнях. проблема експресивності опиняється в центрі активних пошуків сучасних лінгвістів. вона потребує уваги як філологів, редакторів, так і журналістів. об’єктом  даної курсової роботи обрано мову сучасної української публіцистики.  мова друкованих засобів масової інформації є одним із найдинамічніших підстилів публіцистичного стилю: у ній доволі яскраво й швидко відзеркалюються зміни, що відбуваються в суспільстві. сьогодні в мові преси особливо помітна конкуренція інформаційності та експресивності функцій [6]. предметом  аналізу є експресивна лексика в публіцистичних текстах.експресивність виступає в тексті як засіб прагматики, яка в (комплексі з іншими мовними засобами контексту) сприяє, з одного боку, прояву позицій самого журналіста, його інтерпретацій, емоцій і оцінок, а з іншого – виявляючи мовну стратегію автора, стає одним із засобів мовного впливу на читача. метою  дослідження є вивчення експресивної лексики сучасної української публіцистики та особливості її уживання в сучасній періодиці. у зв’язку з визначеною метою постають такі  завдання: –  з’ясувати мовні особливості та екстралінгвістичну зумовленість публіцистичного стилю; –  показати джерела формування та поповнення  експресивної  лексики в мові сучасної української публіцистики; –  схарактеризувати особливості вживання  експресивної  лексики. основним  методом  дослідження є описовий. структура:   дана робота складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаної літератури (50 джерел), доповіді.

Мова — одне із чудес, за якого люди найтонші відтінки думок і почуттів. вона віддзеркалює душу народу, його історі  мова — то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той усихає від спраги.  століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо поезією. поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.  наша рідна мова — запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів.  проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. а основою, джерелом культури є материнська мова.  а яка ж красива, яка милозвучна ота материнська рідна мова. яка багата у висловах, порівняннях, метафорах, гіперболах тощо.  вони не можуть не вплинути на людські почуття. скажімо, картина дощу з повісті «микола джеря» нечуя-левицького: «море застогнало й загуло, як сосновий бір в час бурі. берег закутався в туман та в дощ. сонце зійшло за хмари. все змішалось в одну мить і злилось докупи: і земля, і море. на морі стало поночі, і тільки вітер свистів, шипів та ревів, як звір.» або ранок у лісі з казки «хо» м. коцюбинського: «стрепенувся врешті ліс і собі зашепотіли збуджені листочки, опові сни свої, заметушилась у травичці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими »  характерною особливістю пейзажів «дощ» та «ранок у лісі» є багатство тропів, які впливають на почуття людини.  отже, українська мова — дар божий. вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. ми низько вклоняємося нашим пращурам за воістину солов'їну мову! і нам — тим, хто живе нині на прадавній матінці-землі, треба багато зробити, щоб усі зросійщені українці зрозуміли велич та красу своєї мови.