Мини-твир : моя вулиця шушенськаа в запорижжи

Взяв би і написав сам ,просто про свою вулицю,цікаві випадкі які з тобою траплялися там ...

::Нічого немає на світі страшніше байдужості. Чого варто твоя громадська позиція , якщо ти заявляєш : «Мені все одно ? ». Отже , тобі байдуже , що переживає близька тобі людина , твій товариш , все одно , якою мовою говорити , в якій державі жити , нецікаво , ким ти станеш у майбутньому. До чого ж це може привести? До того , що ти покинеш свою стареньку матір , що не будеш піклуватися про своїх дітей ? Так, можливо. Але подумай , до чого все це може призвести ? Адже байдужий до всіх людина не викликає дружніх почуттів , не цікавить нікого , не приваблює уваги. Чи готовий ти бути самотнім , викинутим за борт життя ? Мені здається , що для кожної людини важливо , щоб його любили. Однак не кожен розуміє , що для того , щоб отримати , треба віддати.::

Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий