Нині практично всі випускники українських шкіл прагнуть вступати до вищих навчальних закладів. Україна має значно більше університетів, ніж країни Європи. Я вважаю, що вища освіта не потрібна абсолютно всім. На мою думку, працю за покликання душі можна знайти й без ступеня бакалавра чи магістра.
Людям слід розуміти, що професія має бути корисною для самого себе й суспільства. Кожному необхідно відчувати, що його професія необхідна народу. Яскравим прикладом може слугувати байка видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди «Бджола та Шершень». Автор доводить, що праця має стати для людини природною потребою та «найсолодшою поживою», лише тоді вона «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки Григорій Сковорода бачить щастя людини в «природженому ділі». У творі Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться». Вона говорить: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те, щоб їсти й пити». Бджола бачить себе хоч і в тяжкій, але «сродній праці». Шершень не розуміє її, а тільки принижує та ображає: «ти така дурна». Глибокий зміст — головне, що є в Байках Сковороди. Автор так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». На жаль, людей, які хочуть працювати лише за гроші, а не за покликом душі усе більшає.
Робота має приносити людині задоволення. Після виконаної справи ми повинні розуміти, що час не пройшов дарма. Нехай втрачено багато сил, та задоволення, отримане від роботи, має бути неповторним. Не можу не згадати художників, скульпторів, модельєрів, поетів, співаків, акторів. Люди отримують задоволення від своєї професії. Художники всі свої почуття викладають у неймовірно гарні картини. Актори знаходять себе на сцені. Вони мають ролі, які повинні пронести крізь себе, зіграти щиро, від душі. Лиш тоді людина вважатиметься гарним актором. Співаки заворожують людей своїм невимовно чудовим, сильним голосом. Поети ті чи інші почуття, радість, щастя, смуток виливають у віршах. Можливо, якщо дозволити людині заробляти на життя тим, що в неї виходить найкраще та найлегше, вона з задоволенням буде займатися такою роботою, не вважаючи її тяжкою повинністю. Робота буде «сродною» тоді, коли, виконавши її, людина водночас, можливо, буде відчувати фізичну втому, але й задоволення від виконаного.
Я дуже поважаю волонтерів, які віддаюсь свій час, гроші, сили заради до ншим. Саме ці люди залишили часто високооплачувані посади чи просто звичне місце роботи, і жертвують свїм життям заради інших. Тут рівними стають усі: і ті, що мають вищу освіту, і той, що щойно встав зі шкільної парти.
Отже, ми переконалися, що краще бути гарним будівельником, праця якого приносить користь, а не посереднім юристом, не надто потрібним суспільству.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твiр-роздум "добра слава про обдаровану людину живе у віках"
Не можна обминути увагою й Василя Стуса. Поет перейшов через найтяжчі випробування, але не схилив голови. Його мужність, нескореність і тепер, як відлуння десятиліть, стала прикладом для нас, українців. А вороги навіть після смерті Василя продовжують його боятися, демонтуючи його барельєф на будівлі університету, у якому навчався поет. Він, ніби наслідуючи Тарасове «Караюсь, мучуся — але не каюсь», зносив усі репресії, концтабори. Хоч і помер Стус у шевченківському сорокасемирічному віці, але вічною залишилися його талант, твори, бо душа славетного українця злилась воєдино з душею всього нашого народу й несе крізь століття до все нових і нових поколінь неповторне поетичне слово.
А чи можна не згадати про жіночну й мужню уродженку Полтавщини Марусю Чурай? Про неї пишуть романи, балади, п’єси, їй будують пам’ятники, без пісень цієї поетеси та співачки не можна уявити нашу літературу й сьогодні, майже через 4 століття. Ще з дитинства кожен із нас знає, чому не варто Грицеві ходити на вечорниці: «Бо на вечорницях дівки-чарівниці!» Пісенний спадок Марусі такий нетлінний, як і її талант. Історія кохання саме цієї дівчини зачаровує нас зі сторінок роману у віршах Ліни Костенко, який знайшов затишне місце в серцях українців. Життя Марусі не встелене м’якою доріжкою, під її ступнями було чимало гострого каміння, але, незважаючи ні на кров, ні на біль, вона пройшла всі перешкоди, стиснувши кулаки.
Наша історія не написана яскравими літніми барвами, її не читаємо з усмішкою на обличчі, але тут часто можна зустріти справжні таланти, які не обмежилися лише тісними рамками свого століття, а й продовжують дивувати глибиною своїх душ і тепер. Треба пам’ятати: те, що ми називаємо «сьогодні», — для когось стане історією, тому саме від нас залежить, чи й про наше покоління згадуватимуть через віки. Кожному дозволено взяти в руки пензлик, виводити ним свій слід, яким нащадки можуть захоплюватися, про який писатимуть легенди.