Твір що я роблю у вільний час? 10 речень

Зазвичай мій вільний час поченається після школи.перед тим як я зможу займатись своїми справами я повинен зробити укроки.після того я відпочиваю і можу пограти на компютері 30 хвилин.але частіше я груюсь на вулиці.я дуже люблю грати з хлопцям в фудбол.також я дуже люблю грати в квача. в гру можна грат і з хлопця і з дівчатами.але бувають такі дні що я неможу грати на вулиці. томушо я напоиклад їду до своєї бабусі.в неї я також граюсь га вулиці. там в мене теж є багато друзів. але звісно на визідних днях я гуляю більше.

Повітря, сонце, небо, земля — це багатство кожної людини. І дуже важливо все це зберегти. Раніше люди схилялися перед природою, вшановували її. Зараз людина хоче від неї взяти якнайбільше, забуваючи, що вона — гість на землі. То ж берегти природу — це одне із важливих завдань людства.І як сумно і прикро на душі, що на Україні не вберегли матінки-природи. Сьогодні трагічні дзвони лунають над нашою землею. Це дзвони пам’яті. Вони нагадують про страшну трагедію, яка відбулася в Чорнобилі. Саме там у квітні 1986 року вибухнув атомний реактор, і “мирний” атом приніс таке лихо, якого людство ще не знало. І найстрашніше те, що наслідки Чорнобильської трагедії ми будемо відчувати довгі роки, і нащадки наші не раз пом’януть її словами гіркими й гнівними.Тяжкими роздумами про цю трагедію та її наслідки пройнята поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”.Вже сама назва твору висвітлює його суть. Мадонна — це жінка, прекрасна своїм материнством, це життя і продовження роду, це безсмертя людства. Митці всіх часів зображували Мадонну, у кожного вона своя, неповторна, її образ проходить крізь століття. Любов та ніжність творили Мадонн. Нова Мадонна народилась із спалахів збожеволілого атома, із страшної біди. І ім’я її — Чорнобильська мадонна.На її очах змінився світ: ліс став “сонця рудіший”, пишна рослинність стала насиченою радіонуклідами. Тепер отруєні і земля, і вода, і повітря.Але найстрашніше те, що смерть торкнулася своїм крилом і дорослих, і дітей. І вагітна жінка вже ніколи не буде знати спокою за ще ненароджене дитя. Гинуть дорослі сини, борючись зі страшним вогнем, гинуть матері, які неспроможні до синам. Вогняний хрест тепер переслідує і синів, і матерів. Ніхто не врятується, бо смертельний вогонь “женеться хрестом навздогін”.Іван Драч намагається знайти витоки біди, чому вона сталась, і доходить страшного висновку: цю трагедію породили нелюди. Немає значення, хто вони: чи політики, чи вчені… Але вони будуть прокляті народом за недбалість, за байдужість.Бог їм суддя.І сьогодні обов’язок кожного з нас — зробити все, щоб ніколи більше не зазнала лиха Земля.Люди! Бережіть землю! Бережіть заради дітей, онуків, заради життя!

Мова як засіб спілкування — це найменш вагомий аргумент, адже спілкуватися сяк-так можна і взагалі без мови — поглядами, жестами. А от що мова — генетичний код, ознака національної ідентичності цілого народу, а це завжди несе ідею суверенності, окремішності, незалежності — це серйозно. І більш виразної та вагомої ознаки саме національної мови тут не було і не буде. Виходить, що МОВА — це символ свободи, а отже — і державності її народу. І вона захищає і мусить захищати себе на своїй одвічній землі як свободу своєї нації. Найвищим пріоритетом людини, звичайно, є свобода, а значить — і мова. Це і за логікою, і за відчуттями.

Мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не тільки матеріальний (видимий) світ, а й внутрішній (невидимий). Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, формує себе як особистість.

Свідомість і самоідентифікація людини починається з мови. Мова в людині закладена генетично, вона є кодом, що зв’язує покоління. Мова визначає національний характер людини. І я думаю, що самоусвідомлення людини починається з оволодінням нею рідної мови, а точніше з першими словами, навіть звуками, бо сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженого.

Вивчаючи мову, дитина розшифровує код. Мислення, а отже й свідомість і самоідентифікація людини ґрунтується на основі рідної мови. Павло Мовчан розглядає мову як космічне явище. Мова – це позитивна енергія, якою дитина живиться з самого дитинства, і втрата цієї позитивної енергії впливає негативно на дитину, на її здоров’я, на розумовий розвиток. За моїм сільські діти, які з дитинства розмовляють рідною – українською мовою, думають нею, набагато здоровіші, яскравіші, ніж ті, що спілкуються російською. Наші професори, академіки, вчені в основному – вихідці з сіл. Вони з дитинства були кровно зв’язані з українською мовою і природою. Бо, мова і природа дуже тісно пов’язані між собою.

А видатні поети, письменники? Усі вони мали нерозривний зв’язок української мови з українською природою. Отже, мова – це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі людини.

Недарма, людина, що втрачає зв’язок з Батьківщиною, природою, мовою – в основному нещасна людина. Емігранти матеріально забезпечені люди, але душа їх до кінця днів залишається тут, вдома.

Щодня ми реалізовуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей.