Напишите пересказ этого текста: на початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. на ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. і ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева. дівчинка несла книжки й зошити. вона поверталася додому зі школи, йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь. стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору. і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини. дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками. руки дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї вибилась хмарка лляного волосся, білого й легкого, як пух, — дмухне вітрець, так воно й розлетиться навколо. і тепер дівчинка стала дивно схожою на кульбабу. в школі подружки так і кликали її завжди: улянка-кульбабка.

В начале октября едва заметной лесной тропинке, которая извивалась между древних дубов, шла девочка лет тринадцати. На ней была клетчатая новенькая кофточка, синяя юбка и белая косынка, как терн-цвет. И эта платочек резко оттеняла черные брови девочки, ее загорелое лицо и светлые глаза. Такие светлые и зеленые, что в темноте они мигают, как светлячки, ее круглое нежное подбородок походило на яблоко, а прижженными солнцем вздернутый нос похож на желтую лесную грушу, которая остыла против солнца аж на самой верхушке дерева.Девочка несла книги и тетради. Она возвращалась домой из школы, шла она легким бесшумным шагом, как плыла над тропой, и только иногда под ее ботинками, обутыми на босу ногу, тихо хрускалы сухая веточка или желудь.
Тропа неожиданно повернула направо, минуя крутую гору. И тогда стало слышно, как весело вызванивает в тишине вода. Прозрачный ручей пересекал дорогу, и через него был перекинут кладку из сухой древесины.
Девочка села над ручьем, положила у себя книги и начала задумчиво болтаться в воде руками.
Руки девочки были шершавые, как дубовая кора, загорелые и поцарапанные. Платок у нее сдвинулась в сторону, и из-под нее выбилась облачко льняного волос, белого и легкого, как пух, - подует ветерок, так оно и разлетится вокруг. И теперь девочка стала удивительно похожей на одуванчик. В школе подружки так и звали ее всегда: Ульянка-одуванчик.

Як часто нам не вдається знайти спільну мову з нашими дідусями й бабусями. Їхній життєвий досвід найчастіше здається нам застарілим, тому ми хочемо все робити самі. Якось ми з дідусем робились об заклад, чий час цікавіше. Він говорив, що вони будували нову країну, боролися за свої ідеали, а ми тепер нічим не цікавимося, крім себе й комп’ютера. А я доводив, що тепер набагато більше можливостей, а місце для боротьби й у наш «байдужний» століття найдеться. От брат мій, наприклад, на площі в мітингу брав участь, щоб проїзд студентам дешевше зробили. Так вони ж добились свого! Виходить, і ми боремося!

Дідусь тільки посміювався над моєю запальністю. А я раптом зрозумів, чому його час здається йому кращим. Тоді він був молодим і був щасливий, у нього все було спереду, він був сильним і не замислювався про багатьох сумних речах, про які змушений думати тепер. Тоді я вирішив припинити нашу дурну суперечку й запропонував дідусеві партію в шахи. За цією грою дід завжди забуває про вік і молодіє на очах. А мені так приємно подарувати моєму дідусеві хоч кілька хвилин молодості!

В існуванні людства дуже важливі абстрактні загальнолюдські цінності. Їх роль і функція обумовлена ​​тим, що людство завжди розвивалося, не стояло на місці, і було успішно в своєму розвитку. Якщо згадати історію, можна констатувати, що навіть життя людини не завжди було цінністю. Раніше на планеті існували країни з рабовласницьким ладом, де такі ж живі люди взагалі не мали ніяких прав. На щастя, зараз все змінилося, це сталося саме завдяки розвитку людських цінностей. Всього цінностей існує багато, хотілося б розповісти про найбільш важливі з них. Найважливішою, звичайно, є цінність людського життя. Ніщо і ніхто не має права забирати в людини життя. На жаль, далеко не всі країни згодні з цим твердженням. Навіть Сполучені Штати Америки, які вважаються однією з найбільш демократичних країн у світі, все ще застосовують смертну кару до деяких злочинців, тим самим нівелюючи цінність людського життя. Проте, думається, що рано чи пізно вони відмовляться від такого виду покарання. Важливою цінністю є здоров’я людини. Відсутність міцного здоров’я завжди пов’язана з великими стражданнями і болем, тому суспільство визнає здоров’я цінністю і прагне забезпечити його якісну охорону. Можливість працювати і отримувати за це гідну винагороду теж можна відносити до істотних людських цінностей. Більш того, оплачувана праця не тільки дозволяє людині харчуватися і задовольняти свої потреби, вона ще й дає настільки необхідне людині відчуття потрібності в цьому житті. Це відчуття також доповнюється відчуттям потрібності в сім’ї. Сім’я – велика цінність практично для кожного. У людини є невід’ємна потреба в продовженні свого роду, тому вона хоче не тільки прожити своє життя, але й побачити своє продовження в дітях.