25 ів! твір на тему: " електрозбереження".

Машинам та механізмам для роботи необхідна енергія. Щоб отримати енергію, людина використовує такі джерела, як корисні копалини (нафта, газ, вугілля), течії річок, вітер, атомна енергія, сонячна енергія. Для отримання енергії побудовані різноманітні електростанції. Кожен вид електростанцій має свої переваги та недоліки. Теплові станції, яких у світі найбільша кількість, використовують різні види палива — вугілля, нафту, газ. На ТЕС виробляється приблизно 35 % електроенергії у світі. В Україні цей показник сягає 45 %. Хоч запаси вугілля, наприклад, великі, але, якщо його використання буде продовжуватися такими темпами, як сьогодні, то вистачить його приблизно на 200 років. Відновити запаси вугілля неможливо, тому що на його створення природа витратила мільйони років. Великими темпами використовують також інші види палива — нафту та газ. Та їхні родовища теж обмежені і не відновлюються. Крім того, продукти згоряння забруднюють повітря. Електростанції, які побудовані на річках і працюють за рахунок енергії течії, виробляють приблизно 2 % електроенергії у світі. В Україні цей показник становить близько 6 %. Їхній шкідливий вплив на довкілля менший, ніж ТЕС. Але при будівництві водосховищ перед станцією затоплюються родючі землі. Атомні електростанції виробляють приблизно 1 % світової електроенергії, а в Україні — 45 %. Запасів сировини для цих станцій вистачить на тисячі років. Але велика проблема виникає з відходами атомних станцій, бо вони дуже небезпечні. Аварія на Чорнобильській АЕС показала, що наслідки катастрофи такого масштабу мають глобальний характер, оскільки погіршення стану довкілля відбулося навіть на дуже віддалених територіях. Існують також вітрові електростанції, які працюють за рахунок перетворення енергії вітру. Але вони займають дуже великі площі та спричиняють сильне шумове забруднення довкілля. Найпотужнішим джерелом екологічно чистої енергії є сонце. Але дуже висока вартість обладнання та великі території, які необхідні для будівництва сонячних електростанції, поки що обмежують їх використання. Потреби людства в електроенергії великі, запаси корисних копалин обмежені. Щоб зменшити шкідливий вплив енергетики на довкілля, існує кілька шляхів. Перш за все це вдосконалення обладнання підприємств, що до зменшити їхню енергоємність. Другий напрямок енергозбереження — це пошук альтернативних джерел енергії, які не призводять до забруднення довкілля: 1. удосконалення обладнання вітрових та сонячних електростанцій; 2. геотермальна енергія — використання енергії внутрішнього тепла Землі; 3. біотехнології — використання метанобактерій, що активно розмножуються на будь-яких органічних рештках, виробляючи в результаті життєдіяльності цінну енергетичну речовину — біогаз, та створюючи добриво, цінніше за гній. З кожним роком збільшуються енерговитрати на побутові потреби. Це й опалення, і водопостачання, і зростання кількості побутової техніки. Ощадливо використовуючи електроенергію в побуті, ви робите свій внесок у збереження енергоресурсів та поліпшення екологічного стану довкілля.

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил. 

Добродетель, практическая мудрость и эвдемония

Такие добродетели, как честность или щедрость, не есть лишь склонность делать то, что является честным или щедрым; также бесполезно определять их как «желаемые» или «морально ценные» черты характера. Добродетель — это действительно черта характера, то есть диспозиция, глубоко укорененная в ее обладателе, нечто, о чем можно сказать, что это уходит в самую глубину, в отличие от таких предрасположенностей, как любить чай. Но такая диспозиция далека от однонаправленной предрасположенности поступать честно или даже поступать честно по определенным основаниям; она разнонаправленная. Она связана также и со многими другими действиями, с эмоциями и эмоциональными реакциями, выбором, ценностями, желаниями, восприятиями, установками, интересами, ожиданиями и чувствами. Обладать добродетелью — значит быть человеком определенного типа, с определенным сложным складом ума. (Поэтому крайне поспешно приписывать добродетель на основе одного действия.)

Самым значительным аспектом этого склада ума является искреннее принятие определенного круга соображений в качестве оснований для действий. Честного человека нельзя определить просто как того, кто, например, поступает честно и не лжет. Если такие действия совершаются агентом только потому, что он считает честность лучшей политикой, или потому, что боится быть пойманными, но при этом не признает соображение «поступить иначе было бы нечестно» в качестве подходящего основания для действия, то это не действия честного человека. Честного человека нельзя определить просто как того, кто, например, всегда говорит правду, или даже того, кто всегда говорит правду, потому что это правда, поскольку человек может обладать добродетелью честности, не будучи при этом бестактным или нескромным. Честный человек признает соображение «это было бы ложью» в качестве сильного (хотя, возможно, не главного) основания для того, чтобы не высказываться определенным образом в определенных обстоятельствах, и придает должный, хотя и не исключительный вес соображению «это было бы правдой» как основанию для высказывания.