Підкресліть лише словосполучення: незважаючи на дощ; гарячий від сонця; будемо плавати; найбільш цікавий; танцювати під чужу дудку; той острів; дуже тихо; поблизу садка; перебувати поблизу; зійшло сонце; не теплий, а холодний; знайомий з дитинства; кава по-львівськи; день і ніч.

Словосочитание это когда в выражении есть законченая мысль. Из выше перечисленых это может быть :дуже тихо, будемо плавати и так далее по этому примеру

Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря. На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати. Жюль Верн зображує злодія Негору, кора­бельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув. Негору злий, бездушний чоловік. Він міг зробити з людиною, що завгодно. Міг вбити, міг катувати людину поки вона не буде просити помилувати. Негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, так як білих ніхто не купував. Негору — людина дуже жорстока. Негору нікому не розказував про своє минуле. Він був закритою людиною, люди його ненавиділи, навіть собака вороже відносилась до нього. Він постійно заздрив Діку Сенду. Негору хотів бути капітаном, але в нього не було такої можливості

В ряде басен Г. Сковорода, метко пользуясь средствами аллегории, предупреждает представителей привилегированных сословий, что паразитический образ жизни может привести их к печальному концу. Так, например, Чиж попал в плен, соблазнившись «сладкой пищей да красной клеткой» («Чиж и Черноголовый щегол»). Щука «напала на сладкую ядь», проглотила вместе с ней и «удку, увязшую во внутренностях» (« Щука и Рак»). В других баснях поэт клеймит «славолюбие» («Сова и Дрозд»). В большинстве своем басни Г. Сковороды, благодаря их демократической направленности, гражданским мотивам, – безусловно, выдающееся явление, оригинальное и своеобразное в истории этого жанра в древней украинской литературе. И не случайно И. Франко высоко оценил басни украинского мыслителя, отмечая в частности, что они «написаны хорошей, даже грациозной прозой».Сковорода очень много сделал для нас.Он и философ и писатель.Каждая из баснь Сковороды очень актуальна Волю как первооснову счастья Г. Сковорода идеализировал не только в творчестве, но и в жизни. Избегая какой-либо зависимости от общества, места и обстоятельств, которые могли бы поработить его свободу, он в обществе пса ходил от села до села, не имея с собой ни добра, кроме нескольких книг. Он завещал на надгробии написать: «Мир ловил меня, но не поймал».