6речень зі вставними словами! потрібно термі!

Будь-ласка, чи не могли б ви передати за проїзд?
Сонце зайшло, мабуть, буде дощ.
Присядь до столу, ти ,напевно, зголоднів з дороги?
На щастя, у нас ще є трохи часу аби перепочити.
І лише під вечір роботу, нарешті, було закінчено.
Бувало, сяле він біля хати і як затягне пісню тужливу, що всім аж плакати хочеться.

1) Мы вышли на поляну, где рос огромный дуб. [  …  ], (где…).

(определительное придаточное предложение, вопрос «какую? которую?»)

2) Молодость привлекает тем, что имеет будущее. [ … ], (что…).

(изъяснительное придаточное предложение, вопрос косвенных падежей «чем?»)

3) Он пошел туда, где узкой полоской чернел лес. [  … туда ], (где…).

(придаточное места, вопрос «куда?»)

4) Хотя я недавно читал эту книгу, плохо помню её содержание.

(хотя…), [ … ]. (придаточное уступки, вопрос «несмотря на что?»)

5) Когда идешь в дальнюю дорогу, то уже не разбираешь погоды.

(когда…), [ то …  ]. (придаточное условия, «при каком условии?» (когда=если)

6) Всегда отыщешь новизну вокруг, если меняешься сам.  [ … ], (если…).

(придаточное предложение условия, вопрос «при каком условии?»

7) Недаром говорится, что мастера боится. [ … ], (что…).

(изъяснительное придаточное, вопрос косвенных падежей «что?»)

8) Чтобы не заблудиться в лесу, собирая грибы, я беру с собой компас.

(чтобы…), [  …  ]. (придаточное цели, вопрос «зачем? с какой целью?»

9) Мне хотелось уйти туда, где можно спокойно предаться своим мыслям.

[  … туда ], (где…). (придаточное места, вопрос «куда?»)

10) Как только мы вошли в лес, сразу попали на тропинку.

(как только…), [ сразу… ]. (придаточное времени, вопрос «когда?»)

11) Наперёд не угадаешь, где найдёшь, где потеряешь.

[  …  ], (где…), (где…). Два изъяснительный придаточных предложения, вопрос косвенного падежа «что?»)

12) Вновь я посетил тот уголок земли, где я провел изгнанником два года незаметных.  [  …тот  ], (где…). (определительное придаточное, вопрос «который?»)

13) Я вас любил так искренно, так нежно, как, дай вам бог, любимой быть другим. [  …  ], (как…). (придаточное образа действия, вопрос «каким образом?»)

14) Там, где близ поверхности есть хотя бы небольшое количество меди, обязательно найдется и малахит. [ там, (где…), … ]. (придаточное места, вопрос «где?»)

15) Река так блестит и сверкает на солнце, что глазам было больно. [  так…  ], (что…). (придаточное образа действия,  вопрос «каким образом?»)

16) Легко работать, когда знаешь, что твой труд ценят.

[ … ], (когда…), (что…). Предложение с параллельным подчинением:

«когда знаешь» - придаточное условия (при каком условии?)

«что твой труд ценят» - это изъяснительное придаточное (что?)

17) Если рвёшь розы, думай о шипах! (если…), [ … ]!

(придаточное времени, «в какое время?»)

18) Не будьте равнодушны, ибо равнодушие смертоносно для души человека.

[  …  ], (ибо…). (придаточное причины, «почему?»)

19) Я убежден, что настоящая воспитанность проявляется, прежде всего, у себя дома, в своей семье, в отношениях со своими родными.

 [  …  ], (что…). (изъяснительное, вопрос «в чем?»)

20) Знания, которые не пополняются ежедневно, убывают с каждым днем.

[  …, (которые…), … ].(определительное придаточное, вопрос «какие?»)

У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко.. . Як же тепло, зати­ шно, божественно в аурі цієї поезії! Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. Нібито все в цьому творі просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.. . У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними ба­ тьківськими очима. Він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати» , дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.. . Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду- племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу» І саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати... » — то стогін душі окраденого долею чоловіка- одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка- захисника, чоловіка-оборонця. Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! Нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. Немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. Виховний простір — передовсім телебачення — віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й ширить­ ся пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? А сім'ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»? , А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди...