Дорогими для мене стали стихи дніпра.

пісня - києве мій

грає море зелене, тихий день догора. дорогими для мене стали схили дніпра, де колишуться віти закоханих мрі як тебе не любити, києве мій! в очі дивляться канни, серце в них переллю. хай розкажуть коханій, як я вірно люблю. буду мріяти й жити на крилах наді як тебе не любити, києве мій! спить натомлене місто мирним, лагідним сном. ген вогні, як намисто, розцвіли над дніпром. вечорів оксамити, мов щастя прибі як тебе не любити, києве мій!

пісня - києве мій

грає море зелене, тихий день догора. дорогими для мене стали схили дніпра, де колишуться віти закоханих мрі як тебе не любити, києве мій! в очі дивляться канни, серце в них переллю. хай розкажуть коханій, як я вірно люблю. буду мріяти й жити на крилах наді як тебе не любити, києве мій! спить натомлене місто мирним, лагідним сном. ген вогні, як намисто, розцвіли над дніпром. вечорів оксамити, мов щастя прибі як тебе не любити, києве мій!  

– Привіт, Сашко! Який же я радий тебе бачити!

– Привіт, Іване! Нарешті зустрілися! Як ся маєш? Як справи? Ви вже перебралися до нової квартири?

– Все добре! Так, перебралися. Лише вчора! Стільки клопоту з тим переїздом, увесь час був зайнятий. Спочатку речі складав, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. А потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.

– О, це нелегка справа. Ти не виходив на вулицю майже тиждень!

– Ось так вийшло. Скучив за тобою!

– Я теж. Ходив на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.

– Дякую, друже! Ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. До того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.

– Це просто супер! Ну, а як тобі нова оселя?

– Мені подобається! Вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. До того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!

– О, як цікаво! Радий за тебе!

– Знаєш що? Приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.

– Добре! В мене теж накопичилося безліч новин для тебе!

-Добре Бувай

-Бувай

Запорозькі козаки були віруючими людьми і суворо дотримувались православ'я. З 1734 року і до кінця існування Нової Січі у межах вольностей Війська Запорізького діяли 44 церкви.

Церковний інтер'єр та внутрішнє убранство відображали ставлення запорожців до церкви.

Кожен помираючий козак, якщо мав при собі хрестик, іконку або був царською медаллю, неодмінно відписував все це церкві.

За народним звичаєм мореходці, поранені та хворі козаки любили робити обіти і в раз ння від небезпеки, вдачі, або одужання приносили в дарунок церкві срібні хрестики, чарки, бляшанки з зображенням святих та інше. Тому запорозькі церкви завжди мали багате убранство. Найбагатшою з них була Покровська Січова церква.

Покровська запорозька церква, яка була на останній Новій Січі оздоблювалась за рахунок Коша і особистих вкладів запорожців.

Своїм внутрішнім оздобленням та коштовностями Покровська Січова церква могла позмагатися з ризницею Києво-Печерської лаври.

У середині церкви глядача вражав багатоярусний іконостас з церковними вратами "в косую сажень" відлитими з чистого срібла та позолоченими.

Ікони горіли золотим оздобленням і були написані кращими візантійскими та українськими художниками. Ризи були ковані золотом. Книги були обкладені масивним сріблом з коштовним камінням. Після зруйнування останньої Нової Січі частина церковного одягу,книг, хоругвів була подарована Потьомкіним соборній церкві в м. Миколаєві, а частина ризниці завжди зберігалась при князі і була знайдена в його будинку після його смерті.

Про це пише історик Скальковський в своїй "Історії Нової Січі" Після знищення Запорозької Січі і зруйнування Січової церкви частина її майна за розпорядженням губернатора Новоросійського краю М.Д. Язикова була перенесена в Нікопольску Свято-Покровську церкву завдяки клопотанням її ктиторів братів Івана і Якова Шиянів.

Опис цих церковних речей дає Д.І. Яворницький в роботі " Запорожье в останках старини і преданиях народа" т.II, а також нікопольський священик протоєрей Іоан Карелін в "Записках Одесского общества истории и древностей".

Як свідчить опис церковних старожитностей Нікопольського музею за 1919 -кінець 20-тих років вони були передані у середині 20-тих років з Нікопольської Свято-Покровської церкви,що належала до УАПЦ, у краєзнавчий музей.

Найдавніший запорозький експонат музею -хрест з Микитинської Сі- чової церкви. Хрест залізний ко