1) відредагувати словосполучення: кидається в очі, поверхнева рецензія, розкрити вікно, поширювати листівки, дякуючи наполегливості, пташенята давно не слухали один одного. 2) відредагувати словосполучення: оплатити налоги, невірні відповіді, прийняли участь у зборах, по любому поводу, наблюдати за подіями, за думкою моїх ровесників.

Впадає в очі, поверхова рецензія, відчинити вікно, розповсюджувати листівки, завдяки наполегливості, пташенята давно не чули одне одного.

Сплатити податки, неправильні відповіді, взяти участь у зборах, з будь-якого приводу, слідкувати за подіями, на думку моїх ровесників.

Питання, здавалося б, риторичне, адже в кожного свої плани, цілі, свої цінності та пріоритети … років з 5-7 тому я б не вагаючись відповів щось на кшталт – успіх, незалежність, свобода і тому подібне. Сьогодні, роздумуючи над цим моментом, я зловив себе на тому, що цінності трішки змінились. Можливо течія життя видала новий виток найважливішого, можливо вік зіграв свою роль (як не крути – вже 35), але нині я б не заявив зі 100% впевненістю, що найголовніше – це соціальні статуси, фінансова незалежність, самовдосконалення, самовираження і т.д.
Для повної душевної гармонії потрібно щось інше, ніж гроші, звання та регалії, щось більше та глибше, щось суттєвіше … Колись я читав мудру думку, яка говорить: “Успіх та звання не відіграють ніякого значення, якщо ти не маєш кому їх присвятити”. Саме так, якщо ти самотній, якщо біля тебе немає по-справжньому близьких та рідних людей – яка різниця, скільки купюр в твоєму гаманці чи які нагороди ти отримав.

Коли я закінчую всі свої справи та повертаюсь додому, то відчуваю спокій та задоволення від того, що є куди повертатись. В кожного з нас є батьки і батьківська хата, де завжди тобі раді, де завжди тебе підтримають та зрозуміють і дай Боже довгих років життя нашим батькам та матерям, але я говорю трішки про інше. Навіть в Біблія каже, що “… Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом” – от саме про другу половинку, про людину, яка присвячує тобі своє життя, я і хотів сказати.

Все ж таки найважливішим досягненням кожного чоловіка є міцна сім’я. Ну от заробиш ти купу грошей, набудуєш будинків, накупиш машин … а прийде час і що? Хто про тебе подбає? Хтось може сказати, що при грошах можна не перейматись тим, що на старості тобі ніхто і кварту води не подасть … так то воно так, подати – подасть, але ніхто навіть сльозинки не зронить, коли тебе не стане. А вірна та кохана дружина буде біля тебе до самого кінця і не залежно скільки грошей ти заробив за життя.

Коли ти приходиш додому, де тебе чекає кохана, яка нагодує теплою вечерею, розпитає про справи, поспівчуває, в разі невдачі чи підтримає, коли це буде потрібно – ось тоді можна сказати, що життя вдалось. Буває всяке … люди розходяться, розводяться … так, це дуже погано, але головне вчасно зрозуміти свою помилку і не дозволити ситуації повторитись в майбутньому. Покаятись і зробити правильно.

Багато є людей, які ведуть яскраве життя, міняють партнерів, гуляють, розкидаються грошима … але потім говорять “Я прос … своє життя”, то невже оці понти та рахунки в банках важливіші за людину, яка буде твоїм другим Я, яка буде з тобою, щоб не сталось? Важко, надзвичайно важко знайти дійсно свою другу половину … дійсно вірного друга та супутника в житті, але до цього потрібно прагнути, це повинно бути в пріоритеті …

Уявіть собі ситуацію – великий будинок, 2 -3 автомобілі в гаражі, гроші, друзі … але коли “друзі” розходяться, ти залишаєшся один … наодинці з своїми статками … Так, звичайно, при грошах “половинок” буде траплятися дуже багато, але то є половинки людської суті, людської душі та жіночності, а справжня жінка ніколи не проміняє кохання на валютний еквівалент. Кохана жінка віддає себе повністю і не вимагає нічого натомість.

Сестри протиставлені одна одній: обдарована та красива Ганна та підкреслено звичайна Оленка становлять виразний контраст. їх бажання, мрії, чесноти та вади такі різні, але й нерозривно пов'язані: начебто протилежні, вони не можуть існувати одна без одної, тому за Оленою її вбивця-сестра також пішла з життя. Розіграна перед нашими очима драма породжена не лише долею. Ганна була особливою дитиною вже від народження: "вродилася з місяцем на лобі", який позначає тих, хто під його захистом. Виростала вона розумною дівчинкою, відчуваючи в собі якісь незвичайні сили. Була вона найкращою, найгарнішою, і слава про неї летіла "як вогонь по соломі по навколишніх селах". І сприймала вона це як належне — найкраща.

Олена — нічим не примітна: зі звичайною зовнішністю, характером, вдачею, навіть без помітних недоліків — не крива, не коса, не ряба; нікому не помітна, нецікава, словом, звичайна. Відмінність характерів і зовнішності провокує тяжке непорозуміння між сестрами, бо не можуть вони знайти спільної мови. Цю ворожнечу підсилюють батьки — ніби поділили Василь та Марія дітей. Та й люди помічали: "Дідова дочка й бабина дочка". Мати, життя якої не склалося, бо вийшла вона не за любого, а за першого, хто її посватав, лише щоб догодити батькові, "от щоб знав!", — бачить у старшій доньці свою подобу, пишається своєю Ганною — панною, пророчить їй особливу долю, завжди стає на її бік. Батько ж, для якого молодша "мізиночка" подібна до нього, бавився з Оленкою, завжди захищав "свою" дитину. Батьки про різне мріяли: мати — про князя для Ганни, батько — про те, як вийде його Оленка заміж, житиме при них з Марією, народить багато-багато діток, як він буде їх любити та бавити. Непорозуміння батьків у перебільшеному вигляді втілилося у взаєминах сестер, роздмухуючи природній конфлікт між ними. То й не диво, що Ганна — панна завидувала Оленці, хоч в усьому перевершувала її. Одного разу Ганна прокинулася вночі від того, що Олена плакала, батько, взявши малу на руки, вийшов з хати, пригорнув до себе і заспівав. Ніколи він так не співав для Ганни! Ревнощі душили дівчину: що це ж, не до неї так співає батько! І росла в ній, прокидалась "якась інша, жорстокіша ураза". Виростали дівчатка у смертельній ворожнечі. Оленка намагалася завжди розізлити Ганнусю, єдине її бажання — "побачити Ганнусину злість, яка виходить наверх, ніби та злість була гускою, котру Оленці доручили пасти". Від самого свого народження Оленка докучала сестрі, заважала у всьому, "тягла сестру у непролазні хатні будні, як корову за маличаг". І завжди відчувала Ганна, що сестра не допускає її до власної долі.

Ганнуся відмовляється йти в монастир. Це просто дитяча неуважність до слів черниці чи свідомий вибір наперекір? Дівчина починає відчувати підземні води. І не дивується цьому, сприймає як належне. Та й ненавиділа вона не лише сестру — гордувала людьми, лише себе любила — себе, і тіло своє, і вроду свою! Вважала себе вищою від інших людей. Так згордувала вона й роботящим і багатим парубком — Дмитром, Маркіяновим сином. А Оленка не згордувала — посватався він до неї, і погодилася Оленка, пов'язала старостів рушниками! Молодша сестра намагалась завжди допекти Особливій, заздрила й намагалася приміряти до себе 'її долю. І таки допекла. І де ж та особлива доля? "Оленка виявлялася відмічена Божою ласкою, а не вона!" Вкрала Олена в неї долю! Зосталася вона в "перестарках, обійшла її менша сестриця, вкрала в неї щастя! Чому цей світ мав належати не їй, а Оленці?" Тяжко вражена була Ганна, і така злість, така образа закипіла в серці Ганни — панни! Відчинила Оленка, ніби ключем, двері, за якими була Ганнусина злість. Весь світ здався жорстким, несправедливим, злим через ту осоружну сестру. Не витримала болю Особлива, темрява поглинула її повністю. Шукає дівчина відповіді у церкві, але не знаходить. Коли вона прийшла до панотця, пригадалося їй, як у дитинстві батько розповідав про Каїна і Авеля. І на питання, що мучило ЇЇ: "чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову — не зглянувсь?!", отримала відповідь: "тож то й ба, що Бог бачив Каїна, який він є, ото й учинив іспит його гордині". Але не було в Ганни сил відмовитись від тієї гордині, пробачити людям, усьому світові недобре. Та й навіть самому Богу!

І явився їй серед ночі сам диявол. І здалася вона йому. Вбила вона сестру. Але не знайшла вона в тому щастя, не віднайшла спокою. І коли відкрилася правда, коли тричі проспівала калинова сопілка Оленчиним голосом, що "мене сестриця з світу згубила, в моє серденько гострій ніж устромила!", просто не змогла жити.

Крізь призму великої трагедії українського роду Оксана Забужко розповідає про двобій у душі людини Добра і Зла, розмірковує про свободу вибору між цими двома шляхами.вет:

Объяснение: