Скласти текст (5-6) речень проте як ти ставишся до природи використовуючи займеники виручайте

Азайменики єто что такое вообще

1. кобзар, Марко Вовчок, каменяр, Карпенко-Ка-ий Робінзон, Плутоній, ахіллес, Шевченкіана, Квітка-Основ'яненко, антей, демон, лісовик, пінчер, лиска, Червона Шапочка, Пантелеймон Куліш, Василь Симоненко, ом, кюрі, жучка, гнідко, русалка, Івасик-Телесик.
2. Грінченків словник, Шевченкові поезії, Пушкінські рукописи, Гордіїв вузол, Шевченківські читання, Андрієві книжки, бертолетова сіль, петрів батіг, рентгенівські промені, Франківські сонети, нобелівська премія, сізіфо-ва праця, потебнянські читання, гайморова порожнина, Донецький Національний університет, Чернігівські дівчата, Франківська кімната, Фільчина грамота.
3. Міністерство Фінансів України, зал засідань Верховної Ради України, Міністр освіти і науки України, футбольний клуб «Динамо», День Незалежності України, Народний Рух України, Національний Банк України, Транснаціональна Радикальна Партія, Українсько-Канадське спільне підприємство «Кобза», Міністерство Закордонних Справ України, головне управління МВС України в м. Києві, спілка офіцерів України, будинок учителя.
4. президент України, генеральний прокурор України, заслужений учитель, генеральний конструктор, президент Франції, доктор педагогічних наук, член-Кореспондент НАН України, Голова Ради Національностей, Генерал-Лейтенант, заслужений діяч мистецтв, ректор інституту, маршал авіації, адмірал флоту, представник президента України у Луганській області, посол США в Україні, старший науковий співробітник інституту мовознавства НАН України.

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.