Напишіть будь-ласка твір на тему: мій розпорядок харчування.

Так?
Ми живемо не для того, щоб їсти

але ми їмо для того, щоб жити.

Сократ.

Ми – те, що ми їмо. У нашій їжі міститься величезна кількість поживних речовин, і всі вони відповідають за певну функцію організму. Від правильного харчування залежить стан здоров’я кожної людини. Якщо обід нам часто заміняе зупа з пакету, а почуття голоду тамуеться сухариками чи хот-догом, не варто дивуватися різноманітним проблемам зі здоров’ям. Найпоширеніший б подбати про свій організм – це харчуватися здоровою їжею і не переїдати. Китайське прислів’я про те, що треба вставати з-за столу трішки голодним, дієтологи вважають золотим правилом здорового харчування.Інша мудрість каже : якщо ви встаете з-за столу голодним,то ви-ситі, а якщо встаєте ситим – то ви переїли. Відчуття ситості з’являється за двадцять хвилин після потрапляння їжі в організм. Якщо ж без упину закидати в шлунок їжу аж до відчуття того, що нарешті ви наїлися, будьте певні, що ви з’їли забагато і ніякої користі від цього організму не буде, лише зайві кілограми. Сідати за стіл потрібно лише при появі почуття голоду, але не апетиту. Такі два стани потрібно вміти відрізняти.

Голод  - це голос природи, який дає сигнал, що організму потрібна їжа.

Апетит – це звичка, набута людиною протягом життя і проявляється бажанням поїсти внаслідок зміни настрою, певної ситуації, настання становленого часу, впливу виду, смаку, запаху їжі і навіть однієї думки про ту або іншу їжу. Бажання з’їсти „щонебуть смачненьке” нерідко з’являється на тлі повної ситості і насправді є наслідком повного психологічного дискомфорту (наприклад, відчуття тривоги). Тоді як людина, що підкоряється своєму апетиту, бажає їсти зготовлену і приправлену їжу, то голодний може з’їсти з насолодою суху скоринку хліба.

Якщо ви хочете харчуватися раціонально, не переїдати і зберегти здоров’я, вам варто сформувати нову звичку: їсти лише тоді, коли з’являється справжній голод, відсутнє відчуття ситості.

Весна – це ясне блакитне небо, білі пухнасті хмаринки, що швидко пливуть по ньому, бо їх підганяє веселий весняний вітерець. Весна – це ранні квіти – проліски, фіалки, нарциси, кульбабки, молода зелена трава. Це дерева, по стовбурах яких з новою силою тече живильна волога, даруючи силу брунькам та квіточкам. Це тепло у повітрі, яке відчуваєш шкірою, це яскраве сонячне проміння, що будить усе навколо.

Після зимової тиші весна приносить із собою безліч радісних дзвінких звуків. Спочатку бринять об підвіконня краплі від танучих бурульок, шумлять весняні потоки, тріщить, ламаючись, крига на річці. Потім повітря наповнюють пісні птахів, що повернулися з теплих країв та починають будувати собі гніздечка. От уже й вітер не гуде серед голих віт дерев, а м’яко шумить новеньким молодим листям. А потім йде перший весняний дощ, рясний, щедрий, гримить перший грім.

А найпрекрасніше навесні – то квітучі дерева. Вони заквітають повсюди – в садах, у парках, лісах, на вулицях міста. Вони дуже красиві та мають солодкий приємний аромат. Здається, що потрапив у казку! А згодом квітки починають висихати, їхні пелюстки відриваються та падають додолу. І на їхньому місці починають вгадуватися майбутні фрукти – крихітні поки вишні, груші, яблука, персики. Буде чим поласувати літом!

Весна – то пора квітів. Найперше на чорній землі, ще крізь сніг, підіймають до сонця свою голівки проліски. Вони тендітні, проте такі сильні, що зуміли пробитися крізь товщу снігу. А в середині квітні настає пора нарцисів та тюльпанів. Особливо мені подобаються червоні, проте всі вони гарні по-своєму. Згодом у травні пишно розквітає бузок різних кольорів та півонії, а за ними – королева всіх квітів – троянда. У той час дерева та кущі вже стоять вбрані в яскраве зелене листя. І весна дарує нам у повній мірі свою яскраву та живу красу.

Україна неймовірно багата на пам'ятки, які належать до прадавніх часів. Ці пам'ятки є свідками формування української нації. Наші обдаровані предки споруджували їх, щоб утілити народні мистецькі ідеали.

Наприклад, у XI столітті за ініціативою Ярослава Мудрого було споруджено головний храм Київської Русі — Софійський собор. Саме тут відбувалися урочистості, пов'язані з посадженням князів на Київський престол або з прийомами іноземних дипломатів. Прямокутну споруду Софії Київської за сивої давнини оточували два ряди відкритих галерей, а вінчали собор тринадцять куполів, суворий сірий колір яких чудово гармоніював із рожевими стінами.

У ХІІІ столітті військо хана Батия зруйнувало Київ, і тільки свята Софія залишилася стояти над згарищем міста. За словами Павла Загребельного, Софія Київська стояла над попелом і руйновищем, ніби сама Богоматір підносила руки в молінні. Саме завдяки непорушності собору кияни усвідомили силу божого захисту й повірили в те, що Марія Оранта завжди триматиме над ними свої молитовно підняті руки.

Спочатку собор усередині був прикрашений дивовижною мозаїкою та неперевершеними фресками. У своїй більшості то були твори на сюжети Святого письма, але багато було й зображень полювань, свят, ігор. Саме своєю мозаїкою насамперед цінний собор. Досьогодні вона вражає яскравістю та свіжістю живих барв, довершеною композицією, тонкою технікою виконання.

Майже тисяча років минуло з часів спорудження Софії Київської, але й досі викликає захоплення духовна велич та сила натхнення стародавніх зодчих.