Твір-подяка бабусі за надісланий нею до дня вашого народження подарунок, використовуючи у потрібній формі слова: сім'я, пам'ятати, люб'язність, святкувати, з'іхатися, здоров'я, матір'ю

-Дорога, бабусю, я з матір'ю дуже вдячний за вашу люб'язність. Я дуже радий, що Ви пам'ятаєте коли в мене день народження.

-Любі мої, як я могла про це забути?

-Просто ми з батьками святкували в його трьох.

-Чому? Всі ж повинні були з'їхатися.

-Вся сім'я  поїхала на весілля до Дарини.

-Несумуй. Ще з'їдуться.

-Добре, бабусю, зичу вам здоров'я. І всіх благ. Ще раз дякую.

   Із малюнка на мене дивиться зайчик. 

    Ця тваринка є невеликого розміру. Має шерсть білого кольору, значить настала зима. Шерсть коротка та густа і зігріває його від холоду. На невеличкій мордочці добре видно два вуха, що прислухаються до кожного звуку у лісі. Два маленькі ока зауважують все, що відбувається навкруги. Позаду є хвостик. Він маленький, пухнастий та круглої форми. Задні лапи довші за передні. Це дозволяє йому швидко стрибати, рятуючись від ворогів.

     Звірятко гарне та прудке.

 

Текст зі ніжно-зменшувальними (пестливими) словами.

   Із невеликого малюночка на мене дивиться зайченятко. 

  Його шерсть біленького кольору, значить настала зимонька. Ця тваринонька є невеликого розміру. Шерсть коротенька та густенька і зігріває зайченятка від холоду. На невеличкій мордочці добре видно два вушка, що прислухаються до кожного звуку у лісочку. Двоє маленьких оченяток зауважують все, що відбувається навкруги. Позаду є хвостик. Він маленький, пухнастенький та кругленької форми. Задні лапки довші за передні. Це дозволяє йому швиденько втікати й стрибати, рятуючись від ворогів.

   Звірятко дуже гарненьке та прудке.

Хлібороб – це найпочесніша з професій. Ці люди ближчі за всіх до землі, до прадавнього коріння української нації.
Наша земля дуже щедра, і такою вона була споконвіку. Безкінечні золоті лани: їдеш і їдеш, і здається, що минають століття, а не хвилина за хвилиною.
Мій дядько – комбайнер. Торік я гостював у нього саме під час жнив. Хлібороби кілька тижнів жили на ланах і працювали так, як ніколи. Мій дядько засмаг, лише карі очі світилися на усміхненому обличчі. Погода радувала: ні дощів, ні мокви, тільки золоте сонце на золотому колоссі. "Бачиш, яка важка наша праця, – сказав мені дядько. – Недарма кажуть, що не земля родить, а руки хліборобські". Я погодився з ним. Дійсно, якби наші дорослі влітку не працювали від зорі до зорі й дозволяли б собі хоч краплю відпочинку, урожай був би, можливо, не таким щедрим. Тепер в Україні багато хліба, отже, рік до нового врожаю буде веселим і ситим.
Ось так хліборобські руки плекають хліб. Колосок до колоска, зерня до зерняти – така вже вдача нашого селянина. Адже недарма кажуть у народі: "Буде хліб, буде й пісня".