Уякому часi вжитi слова: спритно пiдкралась. зазирнула туди. i ну гризти. i я хотiв iти собi.

Спритно підкралась-мин.час
зазирнула туди-минулий
і ну гризти-теперішній
і я хотів іти собі-майб

- Здрастуй! Мене звати Миколка.

Привіт! Я Мишко. Ти з якого міста приїхав?

- Я з Одеси. А ти?

- А я з Костянтинівки .

- А в якій це області?

У Донецькій.

- Цікаво. Я в Донецькій області взагалі ще не бував. А ти бував у Одесі?

- Так, минулої осені ми їздили на екскурсію до Одеси.

- От добре! Тобі сподобалося наше місто?

- Так, а найбільше мені сподобалися Потьомкінські сходи та гарний вид на морський вокзал. Дуже велична картина. Я обожнюю кораблі. Можливо, стану моряком.

- А в твоєму місті є море? Адже Донецька область має вихід до моря. Вибач, я не дуже добре географію знаю.

- Ні, в нас моря немає, адже ми знаходимося на півночі області. В нас завод металургійний є. Раніше у нашому місті працювало кілька потужних підприємств, але потім вони порозвалювалися.

- Мабуть, Костянтинівка – невелике та затишне місто?

- Так, невелике. Воно було б затишнішим, якби завод не димив та не коптив так. Мешканці міста скаржаться.

- А якщо ти вирішиш стати моряком, то приїдеш вчитися до нас, в Одесу?

- Так, до вашої морської академії. Або до Маріуполя, де є її філіал.

 Я обожнюю гуляти в парку недалеко він дому, люблю наодинці дивитися на природу і слухати спів птахів. В такі моменти я відчуваю справжню насолоду! 
В той день у мене було багато вільного часу, і я вирішила піти в парк. Зелені листочки вже потроху ставали жовтими, червоними, коричнеими - осінь уже почала їх зафарбовувати. З кущів та дере падало листя. Я дуже люблю осінь, бо коли наступає осінь, все міняється, стає різнокольоровим, строкатим.
З дитячих майданчиків був чутен сміх, наді мною співали пташки, стрибали білки. Але майже всі скамійки були пусті, лиш на деяких сиділи закохані або діти зі своїми батьками. На одній з таких лавок сиділа літня жінка зовсім одна. З нею не було ні дітей, ні онуків. Я підійшла до неї, у нас зав`язалась бесіда. Вона розповіла мені про своє життя, я про своє.
-Коли я була маленька, я з батьками часто ходили у цей парк і милувались пейзажем. Ми годували птахів хлібом, а білок годували горіхами. Зараз вже вони не підїходять до людей так близько. Так, цей парк - чудове місце,-розповідла вона.
Після розмови з цією жінкою, я ще часто ходила до цього парку і розмовляла з нею, бо я відчувала всю її самотність.