Іть будь-! у якому рядку всі дієслова подано в неозначеній формі? 1)виходжу, співаєш, читатиму; 2)казати, мовчати, працювати; 3)говорять, біжать, летить; 4)стояли, писав, знаю.

Не можемо визначити особу, число та час у цих словах: казати, мовчати, працювати
відповідь - 2

2) казати,мовчати,працювати.

З найдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке
істина, та і є чи вона взагалі? Навіщо людині дані життя й у чому її
зміст? Це вічні питання філософії. Деякі люди вважають, що
істина – у знанні, інші – у вірі. Є ті, хто затверджує, що істина – у
почуттях людей. І кожний з них буде по-своєму прав
Немає чіткого визначення, що таке істина Кожна людина по-
своєму трансформує це досить абстрактне поняття. Завжди, за
всіх часів Даний текст призначений тільки для приватного
використання 2005 люди шукали істину в складних і піднесених
речах. На цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття
розкривається в Булгакова. Бесіда Иешуа з Понтієм Пілатом дає
дуже просту відповідь на таке складне питання
На питання прокуратора “Що таке істина?” Иешуа говорить: “Істина
насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно,
що ти легкодухо помышляешь про смерть. …Ти не можеш навіть і
думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій
собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний”. От
вона, істина Иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а
бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. Для
нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе
для нього стан
Створюючи цей образ, Булгаков показав, що й добро, і
милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя,
наслідком чесності з іншими й із самим собою. У сцені розмови
Иешуа з Понтієм Пілатом відбувається зіткнення двох істин:
позачасової, вічної істини Иешуа й “ершалаимской” істини Пілата
Прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не
розуміючи його переконань: “Відповідай! Говорив?..
Або… не… говорив?”. Лише на мить він, здавалося б, осягає вічну
істину Иешуа, але виганяє неї, як бачення. Пиляють не приймає
неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця
Помилкове життя, не приемлющая істину, “у всій вроді”
представлені жителями Москви. Вони брешуть, ніколи не
виявляють свої щирі почуття. Тільки два чоловіки у всьому місті
не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою
власну чесність – Маргарита й Іван Бездомний. Останній зумів не
тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися,
назавжди відмовитися від їхнього написання. Обоє ці героя,
однак, не витримують “бою” з помилковим життям

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного! Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи. Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка». Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/marusya-boguslavka-harakteristika-obrazu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua