Яким я бачу світ, публіцистичний твір з української мови

Наш світ безмежний. Щодня дізнаємося про нього багато цікавого: звідки сходить сонце і чому зиму змінює прекрасна весна, скільки країн на земній кулі і чому люди мають різний колір шкіри, як був підкорений космічний простір і коли виникли перші поселення людей. Ми запам'ятовуємо величезний об'єм інформації. Саме це дає підстави змінювати світ на краще.

Людина за певний час зрозуміла і може пояснити всі явища природи. Але, на думку вчених, людство стоїть тільки на порозі пізнання світу, яке повинно врешті значно полегшити існування.

Я б хотів, щоб наш світ розвивався якомога швидше. Це сприятиме вирішенню багатьох проблем сучасності: соціальних, економічних, політичних, екологічних, демографічних. Сподіваюся, що зникнуть такі ганебні явища як жебрацтво, кровопролиття громадянських війн, сирітство. Звичайно, для цього потрібен час. Прискорити процес суцільного видужування світу в цілому може тільки відкриття нових законів побудови Всесвіту. Тому слово за науковцями.

А що ж залишається пересічному громадянинові? Чекати, поки прийдуть кращі часи? Мабуть, це було б набагато простіше.

Сучасне життя гостро ставить перед людьми одвічну проблему духовності. Тільки тоді, коли пануватимуть загальнолюдські цінності: гуманізм, відданість Батьківщині, вірність ідеалам — люди будуть прагнути до оновлення світу, а отже, і до його поступального розвитку.

Я хочу, щоб наш світ був радісним, дарував щасливі роки життя. Що є прекраснішим за квітучий сад nam-сні? Він щедро зачаровує своєю красою, таємничністю і дарує надію на краще майбуття.

Саме таким я бачу світ: квітучим, щасливим, оновленим!

Я хочу описати свою бабусю Ганну - дуже близьку мені людину. Вона дуже добра, весела і гарна. Обличчя у неї завжди  привітне та відкрите, доброзичливе, вона часто посміхається. На перший погляд, у її обличчі немає нічого особливого: воно худорляве та довгасте, з високим лобом та густими бровами. Волосся у бабусі вже сиве, але довге та дуже густе. Ніс у неї доволі довгий, з горбинкою, але їй личить. Але найкрасивіше - це її очі: великі, гарного зеленого кольору. Тато жартома називає їх відьминими. Погляд у неї завжди добродушний, часто зі смішинкою, коли вона жартує. Навіть коли бабуся сердиться на мене за якусь провину, її очі все одно добрі. Моя бабуся доволі високого зросту та струнка. Вона дуже енергійна людина, завжди працює, все встигає і мене цьому навчає. Ось така вона, моя бабуся, яку я дуже люблю.

Я маю чудову сестру. Вона називається Оленка. Я хочу описати її.

Оленка середнього зросту. Вона не є повною. Спортивна, адже захоплюється легкою атлетикою. Обличчя овальне, дуже симпатичне і миловидне. Ніс невеликий та прямий. Двоє блакитних очей весело дивляться на мене. Вони добрі, ніжні, інколи задумливі. Волосся у Оленки русяве і шовковисте. Густі та гарні кучері спадають на плечі. Їй личать різні зачіски. Одяг на ній стильний. Вона чудова рукодільниця. Її вироби з макраме дуже гарні.

Така чудова моя сестра Оленка.