Звукова схема слова лісовою, скільки глухих , дзвінких?

Лісовою[Л І С О В О Й У] 3- ГЛ., 5- ДЗ.

Я обожнюю ігри з м'ячем, а найбільше я люблю футбол. Як кажуть, футбол, футбол і ще раз футбол! Я граю в цю гру з весни до пізньої осені на спортмайдачику та шкільному стадіоні. А взимку я займаюся футболом у критому залі спортивного комплексу. Мене туди запросив наш шкільний вчитель фізичного виховання, який там теж веде заняття.

Футбол — дуже цікава гра. Вона розвиває швидкість, кмітливість, точність реакції, витривалість. Що б не казали, а футбол тренує не тільки ноги, але й тіло в цілому. Футболісти також дуже загартовані люди, бо ганяють м'яча на свіжому повітрі з ранньої весни до пізньої осені. Також футбол є командною грою і розвиває згуртованість та командний дух. А найбільше в цій грі мене вабить її неперевершений азарт!

Я стежу за європейськими та світовими чемпіонатами з футболу. І дуже радий, що останній чемпіонат Європи, Євро-2012, проводився саме в Україні та Польші. Ми з татом не пропускали жодного матча по телевізору.

Звичайно, я дуже сподівався, що збірна України вийде хоча б у чвертьфінал. Але, на жаль, цього не сталося. Проте Андрій Шевченко був і залишається моїм улюбленим футболістом, хоч вже завершує свою футбольну кар'єру. Після виходу команди України з чемпіонату я вболівав за англійців, потім переключив свою увагу на іспанців. Хоч більшість моїх друзів підтримували Італію, я виявився правий. Іспанія виграла Євро-2012!

Взагалі, моя улюбена команда — це донецький "Шахтар”, а в Європі - "Манчестер Юнайтед”. Втім, якщо в міжнародному турнірі грає "Динамо”, я завзято вболіваю за цю команду. Адже вона здобуває слави нашій країні.

На жаль, я ще не побував на наших великих стадінах, тобто на "Олімпійському” та на "Донбас-Арені”. Коли я підросту, то побуваю обов'язково. Хочу подивитися на матчі власними очима! А ще візьму з собою на стадіон фанатську дудку та український флаг та щиро вболіватиму за улюблені команди!

Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива, як їх почує.

Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з вели­ким поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жи­ва мова, доти живий і народ.

Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.

Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!