Знайдіть помилки у моєму творі і напишіть їх (можете щось доповнить) на картині а. монастирського "запорожець" зображений козак. йому приблизно сорок років, пряма постава, великого зросту, цілеспрямована, впевнена міміка. засмагле, продовгувате обличчя, карі, великі очі, грізний, козацький погляд, волосся темне, ніс прямий з горбинкою. руки натруджені, умілі, сильні, які носять важку зброю. брови насуплені, темні, кошлаті і широкі. густі закручені, довгі, темні вуса. традиційна козацька зачіска-оселедець. на ньому вдіта біла сорочка. червоний, ніби мак жупан і чорна накидка із вбитого ним звіра. в руці шабля, яка побувала у всіх боях. цю шаблю він завжди носить з собою, адже вона найвірніший друг для запорожця. весь одяг на козаку насичений різними фарбами. одже на картині зображений кремезний козак, можливо ватажок, який думає над якимось рішенням.

Після "Отже" має бути кома бо отже- вставне слово

Моя рідна земля – благословенна Україна. Важким і тернистим був її шлях. Віками люті вороги хотіли позбавити нашу неньку мови, нації та мрій. Та піднялась вона із колін, кинувши додолу вороже ярмо. Сьогодні вона є спільним домом для велетенської родини, у якому лунає ніжно-мелодійна українська пісня.

Моя Україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…Не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…І так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями.

Нелегкі часи випали на долю неньки-України, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «Хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду?»

А й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. Ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе!

Квітчаста рідна Україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. Ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. Золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. З’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. Заквітує наша земля рясними садами, наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – Україна у вінку калиновім!

Когда Мені було чотири Мне понравился мальчик Він був високий і низький він був середнього розміру Я його дуже любила Когда ми пішли в школу Ми дуже товаришували але потім він переїхав і я Залишилась одна потім коли вже пішла в університет я Познайомилась з одним хлопчиком ми з ним зустрічалися два тижня Та все було як не по-справжньому але я Але я вірю що я знайду своє кохання Коли я була на другому курсі До нас прийшов новенький був той самий хлопчик з мого дитинства Ми почали зустрічатися і згодом одружились тому я думаю что любовь растет з дитинства