Чи сильна воля у чіпки？(хіба ревуть воли, як ясла повні？) ！100 + слів.

Чи сильна воля у Чіпки?
Я вважаю ,що ні тому ,що хлопець не боявся ні Бога, ні людей. Мати від­дала його в найми до багатія Бородая, який за непослух побив Чіпку, а той ледь не спалив хлів хазяїна.  У Чіпки забрали землю, в одну мить розбудивши в ньому все те зло, що, здавалося, надійно заснуло. Зразу ж знайшлися і «друзі»: Лушня, Матня й Пацюк — п’яниці, розпусники і злодії.День і ніч він пропивав із ледарюгами все здобуте важкою працею, не зважав ні на осуд людей, ні на сльо­зи матері. Коли вже в хаті й на обійсті нічого не залишилося, Чіпка немов схаме­нувся, найнявся молотити, помирився з матір’ю, зажив душа в душу з товаришем дитинства Грицьком та його дружиною Христею, але ніхто навіть не здогадувався, що вдень він тяжко працює, а вночі разом з іншими розбійниками грабує людей. Чіпка став на слизький шлях, і його вже не могли врятувати ні сльози матері, ні кохання Галі, ні людський осуд.
Тому на мою думку Чіпка хоч і мав сильний характер, але він міг би стати хазяїном, хорошим сином, люблячим чоловіком, але його хижа натура переважила все те добре, що було в ньому. Він утратив усе, що давало йому життя, занапастив не тільки свою долю, а й долю близьких йому людей. І це не можна виправдати ні людською неправдою, ні соціальними умовами, ні тяжким дитинством.

Ось і настала прекрасна пора. І  це осінь.

Осінь - чарівниця яка своїми різнокольоровими барвами розмальовує дерева. Весь ліс стоїть в жовтих, червоних та помаранчевих кольорах. Білочки готують запаси перед суворою зимою. Ведмідь готується до сну. Птахи відлітають у теплі краї. Тільки сіренький зайчик збирається одягнути шубку. Теплий та грайливий вітерець шелестить листям. І десь з оклоці чутно дитячий сміх. Щасливі діти збирають букети з листя і потім дарують мамам. Але скоро закінчиться осіньі настане холодна зима.

Объяснение:

Ми колись були малими дітьми, і цікавилися усім. В черговий раз коли ми задали своє питання сусідському дідусю, він розпочав розказувати свою легенду.

У сиву давнину, коли тільки розпочиналося на світі життя, з’явився в одному краю птах Кук, котрий їв інших пташок. Стали птахи мудрувати, як його спекатися. Вирішили, що краще їм переселитися в інші краї, тоді Кук, не маючи чого їсти, здохне.

Так птахи і зробили — полетіли на край світу, а Кука залишили самого.

Минув якийсь час. Вирішили птахи послати когось із своїх подивитися, чи ще живий Кук. Послали ластівку.

Кук, вже добре зголоднілий, забачивши ластівку, напав на неї, але в’юнка ластівка вирвалася з його лабет. Тільки кілька пір’їнок з її хвоста лишилося в Кука. От з того часу хвіст у ластівки наче обрізаний.

Повернулася ластівка й розповіла птахам про Кука. Згодом у рідні краї надумала полетіти зозуля, але вона знесла яєчка і саме збиралася їх висиджувати. За неї інші птахи погодилися пташенят висиджувати. Полетіла зозуля і також застала Кука ще живого, але вже зовсім худого і безсилого, тому стрибнула на нього і одразу заклювала. Полетіла зозуля до пташок і ще здалека закувала:

— Ку-ку, ку-ку!

Птахи повернулися в рідні краї, а зозулиних діток довелося з того часу іншим пташкам висиджувати, бо зозуля відтоді нічого більше не робить, як тільки вихваляється, що заклювала Кука.