Проповіднімайте слово хто-небудь, якийсь в відмінках​

- Алло.Це Марина?

- Алло,так.

- Привіт, це Катя. Я чула, що ти захворіла. Як ти себе почуваєш?

- Привіт, Катю. Давно я вже тебе не бачила.Так, хворію, але, мабуть, з понеділка вже піду до школи. Як твої справи?

- Я вже скучила за тобою.Я? Чудово.Сьогодні йду на заняття з репетитором.

- А що цікавого в школі, бо щось зовсім тихо в нашому шкільному чаті?

- Сьогодні писали діалог з української мови на тему "Мої плани на літо", а потім була самостійна по іменнику.

- Ого, а мені потрібно здавати діалог?

- Я думаю, що так.Ти буде складати діалог з Микитою, бо його сьогодні також не було.

- Сьогодні день народження у Саші. Ви вітали її?

- Так, звісно.

- А вірші Шевченка вчити?

- Це вже на наступний тиждень, тому що цього тижня ми пишемо диктант. В наступну п'ятницю наш клас проведе відкритий захід присвячений ветеранам Другої світової війни.

Сьогодні вже роздали вірші, які потрібно вивчити.

- Шкода, що я вже не зможу виступити.

- Нічого, буде ще один захід, і ти там маєш бути обов'язково, бо ніхто так гарно не читає вірші на пам'ять як ти.

- Дякую.Ну добре, я вже піду.

- Через деякий час в чат класу відправлять домашню роботу.

- Дякую вам.

- Відпочивай, набирайся сил, і я чекаю тебе в школі в понеділок!

- Точно буду. До понеділка!

- До понеділка!

У ЛІСІ
Павло легко вистрибнув із кабіни й вільно побіг убік, одразу знайшовши ледве помітну в сутінках стежину, що вела до лісу.
Гуде ліс, сухо подзвонюють мідним листом дуби, співають сосни у високості, під ногами вислизають тугі, мов литі, жолуді. Солодко пахне прілим листом і травами, пізніми грибами, що їх уже торкнулися перші приморозки.
У рову аж чорно від тернових ягід на колючих і густих кущах. Коли терен зацвітає весною, то весь рів і лісові кущі по горбах наче обсипані снігом. Сила терну в лісі. Може, від того й назви: Тернівка, Тернова. Поміж терном, на видноті, гойдає колючими батогами шипшина, красується червоними твердими ягодами.
По землі, у ровах і ямах, повзе ожина, тьмяно поблискує чорною ягідкою-намистинкою, наче оком у перепілки.
Скільки вилазив малий Пашка за тією ожиною по ровах і проваллях, скільки лайки й стусанів мав від матері за порвані штани й пізнє вертання з лісу. Усе те минуло, як перші дитячі мрії, але зосталося в пам'яті на все життя...