Вашими вустами мед пити .замінити синонімом

если бы все было так, как вы говорите синонім

Неможливо завжди бути героэм , але завжди потрiбно бути людиною.
 Всi дiвчатка розумiють ,що хлопцi не хочуть бути слабаками. Тому вони випробовують свою силу на дiвчатах. Але не завжди треба бути героэм...Треба бути трохи людиною...Зрозумiти , що кого ти б*эш то йому боляче. Ще можуть хлопцi завдати шкоду, покалiчити когось. Проте це може бути не тiльки з дiвчатами, а й з хлопцями з класу,з паранельного i таке iнше.
 Iнколи i дiвчата б*ють хлопцiв , але це не часто.
 Та це не все!Навiть дорослi люди деколи можуть битися.
Але на все життя запам*ятати треба те ,що кривдити слабших - це слабкiсть!

* Діалог з видатною історичною особистістю - легший, принаймні я нічого не знаю про твоїх однокласників*

 

 

Майже одразу, як повернувся з школи, я заснув, бо дуже втомився. Особливо через літературу. Все не давались мені твори Шевченка. Просто я не розумів, за що його величають геніальним.

Отже, сплю, і сниться мені дивний сон: велика могила, покрита різнотрав*ям, на ній - дуб, під дубом сидить літня людина й - ба!- пише щось...

- Доброго дня вам! - окликаю його.

- Доброго, синку... - відповів він мені з сумом.

- А що ви робите?

- Пишу... Свої думи записую, своїх діточок у світ вивожу...

- Хіба... А вас не Тарасом звуть?

- Тарасом, Тарасом...

- Невже ви - Тарас Шевченко?

- Так, це я. Далеко про мене мова йде, та от тільки від неї горе одне...

- От воно як... А що пишете? "І мертвим, і живим..."? Чи "Садок вишневий"?

- А ви обізнані моєю творчістю, юначе. Але я інше пишу, зовсім інше...

- Послухайте, а можна вас запитати?

- Що саме?

- Як у вас так писати виходить? У наш час вас всі генальним називають, а я й не розумію чому...

- Геніальним? Дивина, синку, дивина... Пишу я просто, від серця. Ці рядки десь є вже у моїй голові, мені лиш одне - виправити, де не так, й написати їх, і людям донести, щоб Україна моя прокинулась.

- Зрозуміло... Але ваша творчість така різна: то послання, то звичайні собі вірші, то поеми... І картини ви малюєте теж!

- Це - поклик серця. А творіння мої залежать від думки, від мого настрою. Іноді хочеться чогось такого простого і легкого, іноді треба братися за послання, бо бачу, що коїться на Вкраїні. Я не називав би себе геніальним, я - всього лиш людина з кривенькою долею. Лиш люблю свою милу Україну, лиш за неї болить серце, хоч своє життя віддав би. Я так бажаю бачити її квітущою, щоб той цвіт був і у душах людей. Щоб ми були вільні, щоб не гнобили нас і панщиною, і деморалізацією. Таке моє бажання, хоч не знаю - чи виконається, чи ні?

- Ну, панщини в нас вже нема. Але всього іншого - хоч відбавляй...

І раптом  мені зробилось боляче. Чи від слів цього літнього вже Тарас, чи від того, що не розумів, не бачив цих емоцій раніше у творах, чи за власну долю й Батьківщину. Заболіло, от і все. Хоч плач, хоч реви... 

Від сумбуру емоцій я прокинувся. Тепер, у моєму серці щось відкрилось. А він і справді ж був геніальним, цей маляр-піїт!