Словосполученнями є всі поєднання слів у рядку: а) літає високо, вітер і сонце, комп‘ютерна програма б) переді мною, осінній день, співає голосно в) приємний на смак, дуже тихо, ідуть діти г) теплий дощ, написати листа, моя школа

На мою мысль это буква г

З кожною секундою спливає теперішній день… Усе змінюється: люди, світ, події. Ми здійснюємо мрії, а за цим з’являються більші цілі, яких набагато важче досягти. Чи здійсниться коли-небудь надія про щастя рідної землі?..Усі ми з дитинства – мрійники. І задля здійснення бажання завжди докладали неабияких зусиль і, врешті-решт, здобували перемогу. З віком мрії змінюються, вони набувають масштабності, сили, немовбито ростуть разом із нами.Україна – наша Батьківщина. Це земля, на якій кожен з нас виріс, яку всі ми будемо пам’ятати, історію якої закарбовано нам у серцях. Саме нинішнє покоління будуватиме майбутнє, і чи буде воно світлим, залежить лише від нас.У кожного з віком настає такий момент, коли починаєш замислюватись про власні плани на майбутнє. Звичайно ж, хочеться уявляти його щасливим і успішним, без негараздів і перепон. Проте життя без труднощів – це щось фантастичне, оманливе. Якщо раптово зустрічаєш певну перешкоду, треба не тільки не відступати, а навпаки, дивитися їм прямо в обличчя, доки не здолаєш. То ж кориснішим буде ставити перед собою мету ще в ранньому віці, щоб мати змогу підготуватися до різноманітних несподіванок на шляху до неї. Кожен народ на Землі віддано захищає рідну країну. А все заради того, щоб мир і добробут панував у серцях людей! Якщо кожен громадянин «побудує» маленьку сходинку до миру, то через кілька років наш світ стане дивовижним! Мова йде про всіх людей, але щоб зробити планету кращою, кожному треба починати з самого себе!На мою думку, майбутнє України - це люди, які завжди посміхаються, які радіють зі справді щасливими очима; держави і країни, які не воюють між собою, а мають дружні відносини.Так, ми ще підлітки, але щоб у майбутньому бути досвідченими професіоналами й допомагати своїй країні, нам уже сьогодні треба дуже наполегливо вчитися, щоб у подальшому стати в нагоді людству. Адже всі співаки, актори, політики, письменники також були дітьми. І якщо в них вийшло одного дня «прокинутись відомими» і мати можливість впливати на долю світу, то я теж, ставши дорослою, допомагатиму долати бар'єри між країнами й народами.Вважаю, що яким би не було майбутнє, відповідальним за нього є тільки його творець. Стовідсотково впевнена, що у випадку зі мною буде саме так. Думаю, що найважливішим у правильному виборі професії є самостійність і відповідальність за власні вчинки. Проте майбутня діяльність має бути корисною не лише для мене, а й для України. Адже обравши професію ми вносимо зміни ще й у долі своєї держави, тим самим покращуючи її в тій чи іншій сфері.Тож у виборі професії потрібно покладатися на власні вміння й можливості, хоча іноді це досить різні речі. Я згодна з висловом, що при бажанні змінити світ, потрібно починати з себе. І впевнена, що мій крок у доросле життя не буде марним для світу, що нас оточує.Україно, Батьківщино, якою ти була у мріях наших прадідів, козаків, борців за свободу? Чи здогадувалися вони всі, що їхня мета, жага до свободи передалася кровними зв’язками наступним поколінням і досі спонукає їх до здобуття омріяної незалежності, за яку вони лягли кістьми? Ми, люди ХХІ століття, це пам’ятаємо, намагаємося зробити їхні дії реальністю. І, як багато століть тому, ми робимо це теж без будь-яких вагань та сумнівів, без крихти неспокою та долі страху за вчинене. Ми, українці, готові до бою за свою державу, за її цінності та мрії.Україна – це країна найсміливіших та найвідчайдушніших патріотів. Споконвіків ми захищали Батьківщину від загарбників, і нам завжди це вдавалося добре, бо для цього ми нічого не шкодували: ні грошей, ні свободи, ні життя. Моя Вітчизна у майбутньому залишиться такою ж непокірною й непереможною для загарбників, але завжди теплою та привітною для друзів.

Ми звичайно приходимо щодня до школи, звичайно кидаємо один одному: «Привіт!», звично ділимося новинами, проблемами, звично даємо поради. На уроках ми всі об'єднані одним прагненням — одержати нові знання, закріпити раніше набуті. Мабуть, саме ця спільна мета керує нашим бажанням до один одному краще розібратися у матеріалі, тому у наших шкільних стосунках багато уваги приділяється урокам. 
Але після них не завжди хочеться відразу йти додому, і ми з радістю беремо участь у позаурочних заходах: підготовці та проведенні різних вечорів, концертів, змагань. Так минає день за днем, рік за роком шкільного життя. І ми навіть не замислюємося, що це життя складається з двох головних чинників: набуття знань та шкільної дружби. Якщо наші знання ми одержуємо від учителів, то якою буде шкільна дружба, — повністю залежить від нас самих, нашого ставлення один до одного. 
Бути дружним класом — це, на мій погляд, значить мати однакові (або схожі) погляди на людські цінності та вади. А звідси — і відповідні настанови, відповідна поведінка усього класу. Друж¬ний клас — це не тільки (та й не стільки) спільні веселі розваги, а й уміння, сприймаючи чужий біль як власний, вчасно усім разом прийти на до однокласнику. Або у хвилини щастя — чи то день народження, чи якась особиста перемога, — щиро сприйняти і всім класом поділити цю радість, улаштувавши класне свято. А ще дружний клас — це вміння зупинити свого однокласника перед прірвою біди або поганого вчинку, простягнувши йому сильну руку друзів. Дружний клас — це коли багато «я» зливаються в одне «ми», як струмочки зливаються в одну річку, що весело й гідно потім тече в одному напрямі!