Іть будь ласка текст-міркування хліб усьому голова

«Хліб - всьому голова» ця мудре прислів'я відома, мабуть, усім ще з дитинства. Багато мудрості і поваги закладено в ній, яка століттями передавалася з покоління в покоління. Берегти і свято ставитися до хліба вчать нас з малих років наші улюблені мами. Зі свіжим хлібом і насипаної наверх нього сіллю зустрічали наші предки всіх дорогих гостей, які прийшли з чистими помислами або з хорошими новинами. Короваєм благословляли батьки молодих на хорошу і щасливе життєву дорогу. Коли народжувалася дитина в сім'ї, йшли в гості обов'язково з хлібом. Наші далекі предки глибоко шанували і підносили хліб, тому що вони знали ціну важкої праці людей, які вирощували його на полях. Адже раніше не було сучасних новітніх технологій, а все робилося вручну і було потрібно вкласти багато сил і вміння. Вони присвячували йому багато хвалебні пісні, складав різні прислів'я. Раніше вважалося, якщо в будинку був хліб, то сім'я жила щасливо і благополучно.

                                         Наука в ліс не веде,а з лісу виводить
Наука — це освіта, навички, знання, набуті людиною в процесі навчання, життєвого досвіду .Вона повчає, дає життєвий досвід.

Щоб стати розумним, треба дуже багато вчитися. Знання за гроші не купиш!

Ця праця дуже нелегка, вона потребує багато часу, наполегливості та сили волі.

Усе в наших силах! Треба вчитися і досягати своєї мети.Ми повинні цінувати й використовувати свої знання повною мірою. Знаючи багато ми ніколи не заблукаємо в ”лісі“ життя.
НЕ ЗАБУДЬТЕ СКАЗАТИ

«Євгеній Онєгін» - один із кращих добутків російської літератури дев'ятнадцятого століття. У цьому романі мене вразив образ Тетяни Ларіній. Чутливість, сентиментальність Тетяни, її духовна височина, чистота, здатність співпереживати й розуміти те, чого не бачать інші, тягне до неї. Саме тонкий внутрішній мир робить Тетяну особливої, неповторної. Пушкіна мистецьки пише портрет своєї улюбленої героїніУ ньому немає чіткого опису зовнішнього вигляду, але зате у всій вроді відбивається її душа:Дика, сумна, мовчазна,Жак лань лісова боязка...Замисленість, її подругаВід самих колискових днів,Теченье сільського дозвілляМріями прикрашала їй.Можна писати ще й ще, але образ Тетяни залишиться незбагненним, малоуловимим і таємничим. Душа її тісно пов'язана із природою. Пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стану, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами. Тетяна романтична й сентиментальна... Її тягнуть романи, що заміняють їй недолік щиросердечного спілкування, що дають їжу для її розуму й уяви; подання про життя в Тетяни складається також під впливом романів. Для себе вона вже створила свого героя, свій ідеал. У нього риси коханця Юліи Вольмар, Вертера, Грандисона. Він (як і сама Тетяна) неповторний, своєрідний, шляхетний, повний особливостей. Коли прийшла пора любові, цьому ідеалу призначено було втілитися в Онєгіні. Що тягне до нього Тетяну? Може бути, незалежність, несхожість на всіх, кого вона знала раніше? Важко сказати, що саме.Поступово Онєгін, лицар в очах Тетяни, відкривається їй з іншої сторони - як скептик, реаліст, не здатний любити (у той момент). Це мучить неї, вона намагається зрозуміти свій кумир - і до кінця не може. Після щиросердечного пориву, що виразився в жагучому, романтичному листі, вона попадає під холодний дощ морализатор-ских сентенцій ОнєгінаДуель перевернула життя всіх героїв роману. Євгеній, Ольга залишають село. Все це залишає глибокий слід у душі Тетяни, її характері й долі, однак любов не згасла - вона жива, але тепер Тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх треба проявляти відкрито. Але час летить. Тетяна вже «не дитя», і на настійну вимогу матерівона їде в Москву, де неї вмовляють вийти заміж за генерала. І Тетяна з «ніжної дівчинки» перетворюється в бездоганну, вишукану «законодавицю зал». Її гордість, шляхетність, витончена смак - справжні. А неприступність, байдужість і безтурботність - це маска, що змушена носити Тетяна під тиском суворих законів світла. І хоча, незважаючи ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вони заховані, замкнені. А в душі вона залишається колишньою Таней, рветься назад: у старий будинок, у поля, ліси, у мир, де вона жила, не приховуючи своїх почуттів, де їй не потрібна була маска. Але навіть у світському оточенні вона не може стримати свої почуття до Онєгіна:Ока його не піднімаєИ, не зводячи з його очей,Від жадібних вуст не віднімаєБайдужої руки своєї...И все-таки, незважаючи на всю глибину своїх почуттів, коли їй «виразно всі», коли вона розділяє любов Онєгіна, Тетяна не може звільнитися від думки свого суспільства. Вона відмовляє Онєгіну. У цьому її трагедія. Трагедія всіх героїв. Вони не розуміють один одного, перебуваючи під гнітом суспільних забобонівЧому мені подобається Тетяна? Може бути, тому що ми з нею в чомусь схожі? У ній є нескорима потреба почувати, любити, що зустрічається тепер усе рідше й рідше. У чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота й неординарність натури, її здатність перетворювати, її духовність мене вражають. Я многому від її навчилася, пройшовши з нею весь складний, незрозумілий, у чомусь гіркий шлях. Ми стали теперішніми подругами, і мені було жаль із нею розставатися