Які прикметники пишемо з -ов- а які з -ев- {-эв-}

Суфікс ев пишеться в прикметниках які мають перед цим суфіксом мякий або шиплячий приголосний,і у яких наголос падає переважно на основу слова.А єв - у яких перед суфіксом мяким виступають мякі н,т або й.

1.

А. «Чого зажурився, мій любий козаче?» – питає дівчина вродлива (Леся Українка).

2.

Г. І, може, в тихій твоїй хаті я буду знову розмовлять з тобою (Т.Шевченко).

3.

В. Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.

4.

Г. Уява поета малювала таку картину:

Летим. Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Е. В. Сухомлинський зазначав, що «любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова».

5.

А. Ти мене поклич і я тебе почую (О.Ткач).

Д. Рушники і плахти мов щасливий спогад дитинства (І.Цюпа).

6.

Г. Стала мати перед дітьми. Обох затулила.

— Не дам! Бийте мене... Не дам, людоїди! (О.Довженко).

Д. «Не біда – поет відмовив – як ти й сам з дороги звернеш, бо як рими повтікають, ти мені їх не повернеш».

7.

Дарина вийшла з хати, але поминувши будинок, попрямувала в сад (М. Старицький).

8.

1. А: «П!» Ґ

2. «П? – а. – П!» Б.

3. «П?» – а. Г

4. «П, – а, – п». В

Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.

Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок.

Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради ("Ой не ходи, Грицю") або через розлуку з коханим ("Віють вітри, віють буйні"). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.