Твір на тему: , , у чому полягає гідність людин". скажіть будь ласка

Протягом усього життя людина потрапляє в різноманітні ситуації: приємні, страшні, екстремальні, неприємні. Головне, за будь-яких обставин вести себе гідно. Не можна піддаватися поганому впливу, зраджувати своїй власній думці, пліткувати. Гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. Чесність, щедрість, щирість, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість допомагають людині стати благородною.

На жаль, у житті трапляються ситуації розпачу. Наприклад, коли хтось із рідних або близьких помирає, не вдається гарно виконати роботу, погано володієш тими чи іншими навиками. Усі життєві обставини та ситуації треба сприймати з гідністю. Ні в якому разі не можна падати духом, починати пити, уживати наркотики. Це найгірше, що може трапитися з людиною після невдачі. Слід усе сприймати як життєвий урок, пам’ятати, що на помилках треба вчитися.

Не можу не згадати княгиню Ольгу. Це сильна, мужня, вольова, вірна українському народу жінка. Після загибелі свого чоловіка Ігоря вона стала правити державою. Жінка не покинула Київську Русь на призволяще, не поїхала до іншої держави, не вийшла заміж — вона перш за все помстилася за князя, а згодом активно займалася державними справами. Ольга не забувала про свій народ, прагнула охрестити Русь, будувала церкви, храми, об’єднувала окремі племінні володіння в єдиний державний організм. Княгиня не покинула справи свого чоловіка, продовжувала жити заради єдиного сина Святослава й залишалася вірною народові. Вона гідно трималася, не підкорялися чужим законам та іншим країнам, а навпаки активно розвивала Київську Русь, вела дипломатичні відносини, не брала участь у війнах. Ольга дійшла до бажаної мети: отримала повагу племен, виростила сина, досягла розквіту держави за її правління. І сучасним політикам хотілося б побажати навчитися так гідно тримати себе, бути вірними своєї народові.

Не можу не згадати слова видатного українського поета Андрія Самійловича Малишка:

А правда лиш одна — вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді,
Тож мужнім будь — оборони її.

Автор доводить, що гірку чи солодку правду треба сприймати з гідністю. Треба бути готовим до всього, уміти відповідати за себе й свої вчинки, адекватно сприймати критику, тоді й суспільство буде сприймати нас відповідно.

Отже, гідність завжди викликає повагу. Навіть в епоху нестабільності, катастроф кожен повинен мати це почуття. Гідна людина ніколи не бути принижувати слабшого за себе, а навпаки буде допомагати та підтримувати. Коли ми будемо розумно вирішувати наші особисті, місцеві, міжрегіональні, міждержавні проблеми, тоді запанує злагода. Не можна опускатися до рівня звірів, не забуваймо, що ми люди, які повинні мати гідність!

1. Стан властивий для влади, котра ніким не контролюється, коли не беруться до уваги бажання та думки інших, відсутність законності, справедливості.

б діяти на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших, ні з чим, і ні з ким не рахуючись, самовладдя, антисоціальний егоїзм, котрий порушує етичні правила.

Необґрунтована дія, що відноситься до концепцій несправедливості, непередбачуваності і волюнтаризму[1].

У працях зарубіжних філософів є лише окремі зауваження, висловлювання, екскурси на дану тему в рамках розгляду феномену свободи та свободи волі.

БІЛЬ 1, болю, чол. Відчуття фізичного страждання. Біль без язика, але каже, де болить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 145); Він аж застогнав від болю (Марко Вовчок, I, 1955, 445); Що то за біль голови у Вас, чи це біль не нервового, характеру? (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 399); Прокинувся Арсен Черкашин з тупим болем у голові, з гірким тягарем у серці (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 5);  * У порівняннях. Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 330); 
//  Відчуття прикрості, образи, смутку. Буденне життя з його болем та горем, з його радощами та утратами краще і докладніше укладається під прозою (Панас Мирний, V, 1955, 377); З болем у серці згадав Силантьев, що техгурток.. працює кволо (Олесь Донченко, II, 1956, 117).