Твір на тему день примирення для нас надо твір, на половину листочка

Святу можна радіти, його можна ігнорувати, або використовувати як привід для пиятики чи весняно-польових робіт на природі. А можна й просто подарувати сусідові. Ну чого б це не віддати 9 травня росіянам? Хай забирають собі День Перемоги, а ми разом з усією Європою святкуватимемо день її визволення 8 травня…

Однак чи варто приносити в жертву європеїзації Перемогу, за яку Україна сплатила страшну багатомільйонну ціну? Українською кров’ю политі сталінградські кургани, дніпровські кручі, карпатські ліси і європейські поля. Чотири українські фронти дійшли до Берліну, Відня, Праги та Белграда. Та хіба тільки у цих чотирьох фронтах – в усіх частинах Червоної Армії служили мільйони українців! 

І чому при цих беззаперечних фактах наш народ замість того, щоб пишатися званням переможця, сьогодні повинен відчувати якісь комплекси і дарувати 9 травня Москві? Так, це свято – зі сльозами на очах. Але віддати право на Перемогу росіянам (чи ще комусь) означає відмовитися від великого позитиву у нашій історії, сповненій трагедіями і поразками.

Цей матеріал виник спонтанно – як природна захисна реакція на пропагандистські та піар-потуги, тому він може видаватися занадто емоційним. Що ж, краще вже так, ніж знову змовчати. В тексті кілька разів зустрічається слово "ми" - йдеться про спільноту авторів та їхніх знайомих, які приблизно з однаковою пошаною ставляться до Дня перемоги, чи не найпрекраснішого світського свята (ну, може ще 1 травня і 24 серпня можна порівняти).

Спершу спробуємо перекреслити ті кілька міфів, які так настирливо нам пропагують, ставлячи під запитання вартість нашої Перемоги 9-го. 

Эсэпэ

Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю:

Діалог 1. Марія та Оксана посварилися через те, що Оксана не схотіла до Марії виконати домашнє завдання. Наступного дня Оксана підійшла до подружки та сказала:
- Даруй, Маріє, що відволікаю, але мені хочеться перед тобою вибачитись. Я була неправа, коли не схотіла до тобі з домашнім завданням.
- Нічого, Оксанко, я не ображаюсь.
- Давай сьогодні ввечрі підемо до мене та я поясню тобі новий матеріал?
- Дуже дякую, з задоволенням!

Діалог 2. Михайлик їхав у трамваї в школу та випадково штовхнув жінку, що стояла поряд:
- Я дуже пере , що сталася така прикрість. Вам не боляче?
- Все нормально, з кожним може статись.
- Дякую за розуміння.