Складіть твір на любу тему вживаючи власні назви

Ярослав Мудрий був дійсно мудрим! Вінзаснував ледь не першубібліотеку в Київській Русі, побудувавЗолоті Ворота, Печерськиймонастир, церквуСв.Ірини та собор Св. Георгія, створив першу рукописну книгу законів "Руська правда". За 35 років свого правління Ярослав Мудрий привівКиївську Русь до значногодуховного та культурного розвитку, ідержава помітно змінилася та зміцнилася. Ярослав Мудрий посилив охорону Київської Русі, припинив напади печенігів і ухвалив багато нових законів.

Моє рідне місто — Одеса. Яких тільки поетичних назв не має вона! Місто-герой, південна столиця, Південна Пальміра, перлина біля моря, столиця гумору! Вона єдина в світі, унікальна.

Опис місцевості в Одесі слід починати з її історичного центру. Там старовинні вулички, ласкаве Чорне море, найкрасивіший в світі оперний театр. А ще — найбільший та найпотужніший в Україні морський порт. Одеса — справжні морські ворота країни.

Влітку до нас приїжджає багато туристів, щоб прогулятися по легендарній Дерибасівській, спуститися Потьомкінськими сходами, подивитися на сучасний морський вокзал. По одним лише старим вуличкам Одеси можна блукати безкінечно. А потім відпочити на пляжі та поплавати в чистій воді Чорного моря.

Також багато гостей приймає наше місто щороку першого квітня. В цей день святкується День сміху та в місті проводиться фестиваль Гуморини.

Особисто я люблю Одесу не тільки за її архітектуру та море, а також за її неперевершену атмосферу. Мої земляки дуже гостинні, прості та не мають пихатості, як мешканці інших мегаполісів. Одеса відкрите місто — тут живуть сотні національностей, ніхто нікого не кривдить. Сюди завжди залюбки приїжджали та селилися навіть європейці: німці, французи, італійці та інші.

В Одесі ти завжди будеш удома, в якому б районі не опинився. А люди навколо тебе стануть тобі щирими сусідами, неначе у великому селі. Деякі люди такої простоти не полюбляють, але якраз мене вона приваблює.

І звичайно, одесити мають найкраще почуття гумору! Одеса просто пронизана гумором та сатирою! Це не означає, що мешканці Одеси намагаються жартувати спеціально. Ні, жарти та розіграші - це наша природна стихія!

Серед гаю стояло десятків зо два вуликів. Золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, купчилися на вуликах біля вічок. У холодку під гіллястою грушею сиділо двоє. Зовсім білий дід нахилив своє пооране глибокими зморшками чоло. Велика біля борода спадала на товсту полотняну сорочку. Він мав широкі плечі й могутні жилаві руки. Дід склав ті руки на колінах і щось оповідав тихим, рівним голосом, іноді злегка киваючи головою. З-під його білих кудлатих брів блищали чорні, надзвичайно молоді очі. Перед ним просто на землі сиділа дівчинка. Ні, не дівчинка, бо на голові в неї був маленький святковий очіпок. Вона тільки здавалася дівчинкою, бо з обличчя молоденька. Було виразно видно її мов намальовані чорні брови, маленький, трохи горбатий носик, червоні губенята і ніжне підборіддя. Трохи засмагле обличчя так і пашіло рум’янцем. Тонка шия молодички вигиналась під разками намиста й дукачів. Біліла тонка сорочка з мистецьким вишиванням. Коліна обнімала картата плахта. Молодичка заслухалась дідового оповідання. - У лісі живе полісун, - стиха оповідав старий. – Ходить із великою палицею і ганяє вовків, бо він вовчий бог. Тихий, як чоловік, тільки великий, як дерево… І від нього тіні нема… А в полі живе польовик. А в очереті над річкою очеретяник. Вибігає з очерету білим бараном і лякає людей. А в воді живе водяник, пакості чинить і греблі рве… Перед могутньою постаттю обсипаного снігом старечої зими діда його маленька слухачка здавалася ніжною