Вокремих людей особливий та­лант — копіювати голоси відомих ар­тистів, співаків, а то навіть імітувати звуки поїзда, реактивного літака, плескіт води або пташиний спі подумалось мені про це одного квітневого дня, коли йшов я знайо­мою стежкою понад лісовою річеч­кою. а подумалося тому, що оце щой­но я був присутнім на концерті. почалося все з того, що над головою раптом почув стрекотання сороки. підвів голову — ніякої сороки й близько немає. що за дивина? сорока закричала ще раз. десь просто над головою, серед гілля мо­лодого клена. почав уважно придив­лятися і побачив шпака. увесь чорний, блискучий — ніби фрак одяг­нув. а сорочка — перламутрова, в крапочку. пір'я так і мерехтить на грудях. шпаку, видно, крича­ти сорокою. та так майстерно він це робив, що повзик на сусідньому дереві перебіг на другий бік стовбура, а синиці завбачливо розлетілися. мало того, шпак занявчав кішкою. признатися, і я був здивований та­кими звуками. хтозна, чи бачив шпак, чи чув живу кішку? може, наслухався сойки. вона теж вміє ко­піювати почуті голоси, а коли потри­вожити її, то верещить, ніби кішка, якій наступили на хвіст. якусь мить шпак мовчки сидів на гілці, чистив пір'я, яке й так бездо­ганно блищало. ну справжній тобі артист перед виходом на естраду, який оглядає свій костюм — чи все гаразд. шпак меланхолійно підняв голову, трохи схилив її набік — і ось уже полинули з його широко розкритого дзьоба ніжні звуки флейти. так спі­ває іволга. либонь, припала до душі йому її пісня. заспівав раз, вдруге. а потім видав такі звуки, наче хтось заплескав у долоні. отакої! вихо­дить сам собі й аплодує. а що ж, по-вашому, мусить робити, коли не­має слухачів? шпак помилявся. мені теж хоті­лося заплескати у долоні — подяку­вати майстерному пародисту. але вчасно схаменувся. шпак міг по-сво­єму зрозуміти мої емоції й полетіти геть. мені ж хотілося дослухати до кінця його незвичайний концерт. необхідно скласти план та написати по плану переказ