Твір на тему чи легко говорити правду

Говорити правду легко?Дуже гарне питання, але людина не завжди може відповісти на це питання.  Мені здається що ні, адже правда буває рызною: може завдати болю,зруйнувати житття, та навпаки зробити найщасливішою людиною у світі. І люди завжди бояться відповідати правдою, їм потрібно збрехати, але не завжди тому, що хоче нашкодити, а навпаки -вберігти.  А потім їм соромно  і важко сказати правду. На мою думку кожна людина повинна говорити тільки правду, адже коли сказав правду на душі легше  і не важливо яка ця правда, не важливо чи сподобалась вона людині. Головне, що ти розповів правду, адже недарма говорять: "все таємне стає явним"

Даринка красива дівчина з чорними, як смола, косами, які вона вкладає короною навкруги голови. Очі в неї тем­но-сині, і не один хлопець потайки зітхає за тими очима. А коли Даринка розпускає коси, здається, що вона ховається в темному лісі — таке густе й довге в неї волосся. Моя подруга звикла бути в усьому першою. Вона непо­гано вчиться і могла б учитися ще краще, якби не її над­мірне, на мій погляд, захоплення сучасною музикою. Жод­на шкільна дискотека не проходить без неї. Даринка інко­ли по-доброму глузує з мене: адже я ставлюся до сучасної музики досить спокійно. А ось дивитися на те, як моя подруга танцює, мені подобається. Летить вона в ритмічному танці, очі її сяють, густа хмара волосся літає слідом. Даринка дуже струнка, проте це не тільки природна її якість. Ця дівчина нещодавно була товстуватою, але за рік, завдяки регулярним заняттям фітнесом та тими ж танцями, схудла аж на десять кілограмів. Мені дуже подобається товаришувати з Даринкою. Я хочу бути схожою на неї, не в усьому, звичайно.

     Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.

Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.

Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…

Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.

Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!

Read more: http://ycilka.net/tvir.php?id=877#ixzz41eaJuqCm