Написати розповідь про родину або друга з використанням присвійного прикметника

                                      Гарний учень
Славко пише твір. Пише, як мокре горить. То у вікно визирне, то почухається, то крадькома розгорне книжку. Не йшло в нього складати твір. Ну думає піду на вулицю може там мені ідея якась в голову прийде. Вийшов Славко на двір, а там до нього сусідська баба з своїм вичитуванням лізе : "Да що ж ти байдики б`єш, матері пішов би допоміг". 
Да Славку зараз не до цього він твір думає як складати. Побіг по вулиці та невстиг він, від баби відпочити як тут прибіг до нього пес з сусідньої вулиці. В хлопчика аж мороз іде поза спиною, сам того не зрозумів як опинився на груші, що коло квартири росте. А собака гарчить, зуби сцупила та думає, якби швидше зліз Славко, щоб йому всипати перцю. Пройшло години півтори як тут прибігає захеканий хлопчик та з подивом дивиться на Славка. І тут Слава не стримав і сказав 
- Я буду тебе до нових віників пам`ятати якщо забереш цю собаку! Бо мені твір писати треба.
- Добре зараз заберу, - відповів хлопчина.
Славко зліз з груші і пішов писати твір.

  Моя улюблена тваринка - це песик Плямко. Я трохи розповім вам про нього.        Одного разу я побачила мале цуценя, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.