Підготуйте план з уривку текста планетник і по цьому плану напишіть стислий переказ звертаючи увагу на опис процесу праці ! він стояв якийсь час, вже промоклий до рубця. а потім звалився і пошерхлим язиком злизував дощ із каменю. хтось підстеріг, як ішов греблею, як, умившись, вибрався на гору й накликав дощ. казали: — еге ж, стягнув хмари — він планетник. хмарник, бурівник, планетник — йому було байдуже. так відповів матері, мовивши: — я хочу жити у згоді з людьми, з усім… — повів рукою й очима. цей жест і погляд свідчили, що з цілим світом. дощ напоїв городи і поля. відмолоділа трава. в дощівці скупано дітей. а дівчата, дивлячись, як патлатяться верби, помили в дощівці й свої голови й розчесали коси. а планетник узявся за лопату, прокопав уздовж свого городу канаву, щоб повені й грози не заливали грядок і не зносили їх. те саме зробив і в полі. ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом, — косив, молотив. восени садив дерева. викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці, біля криниці. взимку возився з гноєм, розносив його на город і на поле. коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. а з теплом щеплював дички. хто просив, нікому не відмовляв. старанно робив надріз, припасовував кору до кори, змащував смальцем, обкладав глиною, туго перев’язував — приймались! викопані й пересаджені ним деревця не сохли. замоховілі з північного, холодного боку — так і ставив їх, як вони звикли рости в лісі. щепи його приймалися, бо він не щепляв на вербі груші планетник вибирався в поле не рано й не пізно, а вчасно, якраз упору. а що той день ніколи не припадав на одне й те ж число, то його належало визначити й не прогавити. і все село звірялося по ньому. люди пам’ятали, як він посіяв рано — і вродило, як посіяв пізніше — й теж уродило. а коли стягнув хмари й накликав дощ, ніхто не вагався: він неабищо — мудрець, планетник… — я такий планетник, як ви усі! — відмагався хлопець, не хотячи про таке й чути. — навіщо плещете язиками? — й брався собі до свого діла — за чепіги чи за борони, що не могло чекати. — я тільки й знаю, що я хлібороб, — чули від нього. це вже свята правда. хліборобство — його святе ремесло. плекаючи працю, шукаючи в праці згоди з морозом і сонцем, зі зливами і суховіями, прихиляв своє серце до землі.тоді й земля повірила йому - його великій любові і його великому терпінню