Eduardovich
?>

Підготуйте план з уривку текста планетник і по цьому плану напишіть стислий переказ звертаючи увагу на опис процесу праці ! він стояв якийсь час, вже промоклий до рубця. а потім звалився і пошерхлим язиком злизував дощ із каменю. хтось підстеріг, як ішов греблею, як, умившись, вибрався на гору й накликав дощ. казали: — еге ж, стягнув хмари — він планетник. хмарник, бурівник, планетник — йому було байдуже. так відповів матері, мовивши: — я хочу жити у згоді з людьми, з усім… — повів рукою й очима. цей жест і погляд свідчили, що з цілим світом. дощ напоїв городи і поля. відмолоділа трава. в дощівці скупано дітей. а дівчата, дивлячись, як патлатяться верби, помили в дощівці й свої голови й розчесали коси. а планетник узявся за лопату, прокопав уздовж свого городу канаву, щоб повені й грози не заливали грядок і не зносили їх. те саме зробив і в полі. ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом, — косив, молотив. восени садив дерева. викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці, біля криниці. взимку возився з гноєм, розносив його на город і на поле. коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. а з теплом щеплював дички. хто просив, нікому не відмовляв. старанно робив надріз, припасовував кору до кори, змащував смальцем, обкладав глиною, туго перев’язував — приймались! викопані й пересаджені ним деревця не сохли. замоховілі з північного, холодного боку — так і ставив їх, як вони звикли рости в лісі. щепи його приймалися, бо він не щепляв на вербі груші планетник вибирався в поле не рано й не пізно, а вчасно, якраз упору. а що той день ніколи не припадав на одне й те ж число, то його належало визначити й не прогавити. і все село звірялося по ньому. люди пам’ятали, як він посіяв рано — і вродило, як посіяв пізніше — й теж уродило. а коли стягнув хмари й накликав дощ, ніхто не вагався: він неабищо — мудрець, планетник… — я такий планетник, як ви усі! — відмагався хлопець, не хотячи про таке й чути. — навіщо плещете язиками? — й брався собі до свого діла — за чепіги чи за борони, що не могло чекати. — я тільки й знаю, що я хлібороб, — чули від нього. це вже свята правда. хліборобство — його святе ремесло. плекаючи працю, шукаючи в праці згоди з морозом і сонцем, зі зливами і суховіями, прихиляв своє серце до землі.тоді й земля повірила йому - його великій любові і його великому терпінню

Украинская мова

Ответы

Rafigovich1267

Відповідь:Бабусю, пише тобі твоя улюблена онука Ганнуся. Як ти себе почуваєш? Як справи? Як там мій дідусь? Бабуню, щиро вірю, що у вас все чудово. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. Певна річ, я б із задоволенням залишилась у вас погостювати на літо.  

Бабусю, я закінчила рік відмінницею. Нарешті, я вільна від навчання. Тепер я мрію лише про подорожі та побаченні із близькими людьми. Бабуню, передавай привіт діду та сусіду Іллі. Чекаємо на зустріч!  

З любов'ю,  

Твое имя  

Звертання: бабусю, бабуню.  

Вставні слова: сподіваюсь, певна річ, нарешті

Пояснення:

fedoseevgleb
Якось усі тварини стали однаковими. Сталося це тому, що вони так заздрили один одному, так хотіли бути не такими, якими є, що сталося диво. Одного разу прокидаються звірі, дивляться - а вони всі один на одного схожі! Хто був мишею, а хто левом - не вгадати.

Зраділи звірі спочатку, але недовго вони раділи. Виявилося, що жити такому натовпу однакових звірів майже нема де, та й їжі замало. І почалися у них бійки за їжу та місце, де жити можна. Дуже скоро звірі зрозуміли, що краще різними бути: і жити буде де, і їжі вистачить. А якщо залишаться вони однаковими, то або помруть з голоду, або повбивають один одного у бійках. 

І прокинулися на другий день звірі такими, як раніше були: лев знов став левом, а миша - мишею. Так і живуть тепер звірі різними і один одному не заздрять.

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Підготуйте план з уривку текста планетник і по цьому плану напишіть стислий переказ звертаючи увагу на опис процесу праці ! він стояв якийсь час, вже промоклий до рубця. а потім звалився і пошерхлим язиком злизував дощ із каменю. хтось підстеріг, як ішов греблею, як, умившись, вибрався на гору й накликав дощ. казали: — еге ж, стягнув хмари — він планетник. хмарник, бурівник, планетник — йому було байдуже. так відповів матері, мовивши: — я хочу жити у згоді з людьми, з усім… — повів рукою й очима. цей жест і погляд свідчили, що з цілим світом. дощ напоїв городи і поля. відмолоділа трава. в дощівці скупано дітей. а дівчата, дивлячись, як патлатяться верби, помили в дощівці й свої голови й розчесали коси. а планетник узявся за лопату, прокопав уздовж свого городу канаву, щоб повені й грози не заливали грядок і не зносили їх. те саме зробив і в полі. ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом, — косив, молотив. восени садив дерева. викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці, біля криниці. взимку возився з гноєм, розносив його на город і на поле. коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. а з теплом щеплював дички. хто просив, нікому не відмовляв. старанно робив надріз, припасовував кору до кори, змащував смальцем, обкладав глиною, туго перев’язував — приймались! викопані й пересаджені ним деревця не сохли. замоховілі з північного, холодного боку — так і ставив їх, як вони звикли рости в лісі. щепи його приймалися, бо він не щепляв на вербі груші планетник вибирався в поле не рано й не пізно, а вчасно, якраз упору. а що той день ніколи не припадав на одне й те ж число, то його належало визначити й не прогавити. і все село звірялося по ньому. люди пам’ятали, як він посіяв рано — і вродило, як посіяв пізніше — й теж уродило. а коли стягнув хмари й накликав дощ, ніхто не вагався: він неабищо — мудрець, планетник… — я такий планетник, як ви усі! — відмагався хлопець, не хотячи про таке й чути. — навіщо плещете язиками? — й брався собі до свого діла — за чепіги чи за борони, що не могло чекати. — я тільки й знаю, що я хлібороб, — чули від нього. це вже свята правда. хліборобство — його святе ремесло. плекаючи працю, шукаючи в праці згоди з морозом і сонцем, зі зливами і суховіями, прихиляв своє серце до землі.тоді й земля повірила йому - його великій любові і його великому терпінню
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

tsypant
Шабунина-Евгения1883
Зинина-Олесия
vovkiv7864
oafanasiev41
misspodvigina
NIKOLAI
tomogradandrey
belka1976
troyasport
siger06297
loa364
apioslk4533
sashakrav
marani2