Скласти речення з такими тропами: метафора, уособлення, метонімія, синекдуха, літота, оксимирон, антитеза, анафора, епіфора, рефрен, градація, художній паралелізм, інверсія, тавтологія, алітералізація, асонанс, іронія, алегорія

Відповідь:
Метафора—Ходить осінь по траві.
Уособлення—Сніг укутав землю,як матір дитину.
Метонімія—Київ прокидається.
Синекдуха—Ноги моєї тут не буде.
Літота—Сили як у комара.
Оксиморон—Тиша висвистує над степом. Антитеза—Навчання — світло, а невчення — тьма.
Анафора—Місто пише, місто бідне.
Епіфора—За роком рік, за століттям століття.
Градація—Настане день — сумний, кажуть! –
Відцірюють, відплачуть, відгорять…
Художній паралелізм—Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?(Маруся Чурай «Віють вітри,Віють буйні).
Інверсія— Так ніхто не кохав. Через тисячі літ // Лиш приходить подібне кохання” (В. Сосюра).
Тавтологія—Ну, це ж масло масляне!
Алітерація—Мов водопаду pев, мов битви гук кpивавий, так наші молоти гpиміли pаз у pаз.(I. Франко).
Асонанс—"Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти." (Микола Вінграновський).
Іронія—Кому потрібна така краса.
Алегорія—«Сваволя можновладців над беззахисною людиною» — «Вовк та Ягня» (однойменна байка Л. Глібова).

Туман так погустішав, що здавалось, ніби й справді була темна ніч...

Саме цей туман обрали ведмеді, щоб навідатися на шхуну.
Білі велетні чіплялись лапами за борт і лізли на палубу. Тут вони нашорошувались, витягали морди й нюхали повітря. Палуба була повна незнайомих пахощів. Ці пахощі їх дратували й розпалювали цікавість. 
Ось один з ведмедів наблизився до стернової будки. На нього несподівано полетіли аркани. Звір рвонувся назад, але було вже пізно.
Ведмедя, міцно прив'язаного мотузками, одягли до трюму й посадили в залізну клітку.
Так його відвезуть до зоосаду.

Туман так погустішав, що здавалось, ніби й справді була темна ніч...

Саме цей туман обрали ведмеді, щоб навідатися на шхуну.
Білі велетні чіплялись лапами за борт і лізли на палубу. Тут вони нашорошувались, витягали морди й нюхали повітря. Палуба була повна незнайомих пахощів. Ці пахощі їх дратували й розпалювали цікавість. 
Ось один з ведмедів наблизився до стернової будки. На нього несподівано полетіли аркани. Звір рвонувся назад, але було вже пізно.
Ведмедя, міцно прив'язаного мотузками, одягли до трюму й посадили в залізну клітку.
Так його відвезуть до зоосаду.