Несучи; в читати, опалий, ; б пишучи, ховаючись, робивши; г будуючи, вибілений, співаючі.2. усі дієприслівники мають недоконаний вид у рядку: а , дивуючись, лукавлячи; в чіпляючи, гуркотячи, зробивши; б зітхаючи, прочитавши, з’їхавши; г бавлячись, пишучи, прийшовши.3. укажіть дієприслівник, у якому правильно виділено суфікс: а викона-вши; в керю-чи; б по-ївши; г здолав-ши.4. усі дієприслівники з часткою не пишуться окремо в рядку: а (не)діючи, (не)сумуючи, (не)дочуваючи; б (не)почувши, (не)слухаючи, (не)знаючи; в (не)сказавши, (не)люблячи, (не)волячи; г (не)хтуючи, (не)взявши, (не)зважаючи.5. дієприслівники недоконаного виду утворюються за суфіксів: а -анн, -янн; в -учи, -ючи; б -ши, -вши; г -ач, -яч.6. одиничний дієприслівник не виділяється комами в реченні (розділові знаки опущено): а жевріючи поволі розгорталась над обрієм лимонна смужка ранкової зорі.б а сонце заховавшись потім зійшло. (б. олійник)в ходили між пригинаючись. (о. гончар )г антін заснув не погасивши світла. (м. коцюбинський)7. установіть відповідність між дієприслівниками та їх .1 доконаний вид а люблячі2 недоконаний вид б сказавши в купаючись8. познач рядок, у якому всі слова є дієприслівниками.а стиснувши, обраний, продовжуючи; в струшена, полагодивши, помилився; б сивіючи, звернувшись, скосивши; г поспівчувавши, котиться, небачений.9. познач речення з дієприслівниковим зворотом.а він стояв на городі, врісши по коліна в землю. (б. харчун)б батько хотів усміхнутися, ворухнув губами, але раптом спохмурнів.в утомлені довгим переходом, подорожні влаштували привал.г ясна річ, довгий і спокійний відпочинок дозволив повністю відновити сили.10. познач рядок, у якому не з дієприслівником треба писати разом.а (не)навидячи за зраду; в (не)помилившись ні разу; б (не)ступивши й кроку; г (не)зізнавшись у злочині.11. познач рядок із дієприслівниками у формі недоконаного виду теперішнього часу.а сполотнівши, звикнувши, поставши; в повантаживши, діставши, програючи; б поївши, , подолавши; г гріючись, розуміючи, здіймаючи.прочитай текст. виконай завдання гаючи за тваринним і рослинним світом, григорій намагався в ньому забутись. (2) маючи вроджений нахил до вирісши серед природи, він мав у тому велику втіху. (3) усе живе ховало у собі багато цікавого, кожен день вражав новими несподіванками. (4) особливо цікаво було гати за життям звірят і птахів. (і. багряний)12. познач речення, у якому допущено пунктуаційну помилку.а перше; в третє; б друге; г четверте.13. познач речення з одним дієприслівниковим зворотом.а перше; в третє; б друге; г четверте.14. виділену частину складного речення заміни дієприслівниковим зворотом.високо над білими хмарками плив шуліка, тримав в обіймах жовтий жмуток.15. установіть відповідність між дієприслівниками і їх морфологічним розбором.1 особлива форма дієслова – дієприслівник, доконаного виду, у реченні є обставиною минулого часу.2 особлива форма дієслова – дієприслівник, недоконаного виду, у реченні є обставиною теперішнього часу.а сагайда, випроставшись між низькими деревами, якусь мить стояв приголомшений і засліплений блиском вранішньої природи. (о. гончар )б старий воєвода вважав, що не може його дочка, живучи серед повстанців, не навчитися того, що вміють вони. (в. малик )в дніпровські випадково натрапляють на ці блукаючі човни. (о. гончар 16. виконайте розбір дієприслівника як особливої форми дієслова.жайворонок, співаючи, ніби висить на невидимій
Ответы
Українська мова є моєю рідною мовою. Ця барвиста мова лунала у колискових піснях мого дитинства. Нею розмовляли мої предки. Тому українська мова є мовою спілкування моїх батьків. Вони навчили мене любити її, не засмічувати поганими словами. Вона дзвенить на вулиці, у магазині, школі, бібліотеці, бо є мовою жителів мого рідного краю. Щоб добре знати рідну мову, я вивчаю її на уроках у школі. Милозвучні рідні слова звучать у моїх піснях. За до мови я пізнаю світ, можу помріяти, передати свої відчуття, заспівати чудову пісню.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.