Який досвід приходить на зміну втрачиеним ілюзіям? ​

ответ:

на зміну втраченим ілюзіям приходить досвід, що треба

рощлучатися з мрією і дивись на речі реально.

Мова живе, її життя. Її власна історія міститься в постійній її зміні: щезають старі звуки, появляються нові й вони міняються, як і форми слів, синтактичні звороти, значення слів. Увесь духовний і матеріальний поступ людства будується на мові, історія якої тісно пов'язана з політичною долею того народу, котрий нею говорить.

Мова - це найкращий засіб взаємних зносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об'єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу - це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість.

Мова - це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут нахили. Мова - це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Ми не маємо права забувати, що за любов до української мови, до рідного народу багато письменників часто платили власним життям.
Мова - це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова - найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.

Якби у мене була машинка часу (якась портативна, куплена до дня народження в супермаркеті), я насамперед відправився б у дитинство своїх дідуся і бабусі. Аж надто цікаво вони про нього розповідають. Дитинство це було п’ятдесят років тому.

Дід і бабуся росли радянськими дітьми, з червоними значками жовтенят, а потім і піонерами з червоними краватками на білих сорочечках. Я уявляю, як пішов би по вулиці і зустрів би їх, коли вони поверталися зі школи. Вони жили в одному районі міста, тільки ходили в сусідні школи.

Бабуся грала в ляльки, а дід – машинками і солдатиками, адже тоді не існувало ще ніяких ігрових приставок і “мобілок”. Чи не сиділи діти за комп’ютерами і планшетами годинами. Книги для навчання вони шукали не в Інтернеті, а в бібліотеці. І білизна в пральній машинці доводилося викручувати самому, автоматів не було.

А так все виявилося б мені знайомим. Так само їздили вулицями авто і трамваї, так само діти дивилися телевізор після уроків: тільки каналів налічувалося всього два. Тому “на мультики” діти з двору все скопом бігли по домівках. Всім потрібна програма ТБ, в ній червоною ручкою обводили цікаві передачі. А якщо з поштової скриньки раптом вкрали дорогоцінну газету з програмою ТБ, то це просто катастрофа!

Я сів би з дідом пообідати після школи, включив би його бобінний магнітофончік – супертехніку того часу. Зараз тільки в музеї та антикварній крамниці їх і побачиш.