Бiлий , синiй радий , молодий , мокрий , кислий , широкий , короткий , повный вiд поданых якiсних прикметникiв утворiть слова з рiзними смисловими вiдьiнками у значеннi, використовуючи суфiкси -еньк, -есеньк-, -iсiньк-, (-юсiньк-), -уват-, -ущ- (-ющ-), -енн-, -езн-, -елезн-.

Білий- білесенький, біліючий, побіленний

Синій- синенький, синесенький, посиннілий.

Радий- радісненький, радіючий

Молодий- молоденький

Мокрий- мокресенький, мокрісінький, мокріющий

Кислий- кисленький, кисліющий, закисленний

Широкий- широчезний.

Короткий- коротесенький, коротіющий, коротезнний.

Повний- повнесенький, повнісінький

1. Знаємо вас. Ловите довірливих дурників на гачок (І. Цюпа); Макар Іванович осміхнувся. Нема дурнів! На сей гачок його не зловиш! (М. Коцюбинський); — За весь час (агент) піймав на гачок лише одного (Переклад С. Масляка); — Дай слово, що нікому не скажеш! — Та на цей гачок спіймати Костю було важко (І. Багмут). взя́ти на крюка́. Богачеві на одній з господарських нарад закинули: — Агроном. І беручкий… Коли б не взяв тебе самого на крюка! (П. Оровецький). О, медицина! Жаль до неї Сидить, як в дереві сучок, Коли ж не хореї Мене впіймали на гачок (А. Малишко).
2. Герус був стріляною птицею, його вже раз судив революційний трибунал, але все якось при до друзів обійшлося (М. Стельмах); — Не всі ж “чительники” (читачі) такі “обстріляні птахи” в літературі всякої школи, як я, то може, іншому й книжка випадає з рук (Леся Українка); — І не гарячкуй, Іване Абрамовичу, бо опечешся. Ти ранній птах, а я стріляна птиця (М. Стельмах).
3. — Бачите, що робиться? Без ножа ріжуть. Я хочу завтра поїхати до вас, щоб разом з Божком розплутати цей клубок (С. Журахович); Він певен, що натрапив на кінець ниточки, але як розплутати клубка, не знає. Перше, що треба,— це розшифрувати таємний зміст цидулки (О. Слісаренко); У Василькові перебувають польські та російські судді, щоб розплутувати клубки прикордонних чвар, чимало товчеться купців, кипить торгівля, чути мову багатьох народів (Р. Чумак); Гандзюк уважав чомусь, що його будуть допитувати першого: старший же він, і з нього, виходить, треба розмотувати клубка! (Д. Косарик); Якщо спробувати розмотати весь клубок останніх подій, то, здається мені, все почалося саме з приїзду Зізі (П. Загребельний). ни́точку розплу́тати. Сирот

безперечно, у кожного з нас є улюблений куточок україни. в одного це величний, пишний київ або красуня полтава, в іншого — тихе взимку і гомінко влітку приморське селище або ж мальовничий закарпатський хутір. а у мене цей куточок — демківці (є таке село у житомирській області), хоча живу я у великому місті. щороку я проводжу у демківцях майже все літо. там я пізнаю справжнє життя: не книжкове, вигадане, а таке, яким воно є — звичайне, реальне, без прикрас. не обминають мене і клопоти, пов’язані з життям у сільській місцевості: рано , ходжу по воду до криниці, бабусі по господарству тощо.

саме там я побачила «народження» хліба: від зерна до паляниці. у моєї бабусі дуже великий город. одну третину його займає городина, другу третину — трава на сіно (до речі, сіножать — тричі за літо). а третя частина — пшениця.на початку серпня розпочинаються жнива. усі родичі збираються і разом жнуть (серпами! ) пшеницю по черзі у кожного. колоски в’яжуть у снопи, скирдують, потім молотять і везуть на млин. з отриманого борошна бабуся протягом року пектиме запашні паляниці, смачні струделі, пиріжки та пампушки. маю зізнатись — нелегка хліборобська праця. (після усього побаченого до хліба ставишся зовсім інакше). адже все відбувається так, як описано у творах українських класиків xix століття. нічого не змінилось! і це сьогодні, у добу високих комп’ютерних технологій!

у демківцях я почуваюсь дуже комфортно, адже демківчан зовсім не цікавить, у що ти одягнутий, яку школу (елітну чи звичайну) відвідуєш. для цих простих людей передусім важливо, щоб ти був людиною та вмів працювати.

до речі, у демківцях ще є хати, вкриті соломою, на стріхах яких живуть лелеки. ще існує звичай не замикати будинок, коли йдеш із дому: просто до дверей притуляють коромисло — на знак того, що вдома нікого нема. і, повірте, ніхто не зайде і нічого не візьме.

це інше життя, інший вимір. можна було б ще довго «освідчуватись» у коханні демківцям, але чи є сенс? я скажу просто: для мене це найулюбленіший куточок україни.