4клас заголовок до вправи 296​

Відповідь:

Розповідав колись батько, а батькові - дід таку легенду.

Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів на ній було. Радість чи горе, свято чи урочистість - лунав той стодзвін сумно й весело, задумливо чи бурхливо, траурно або вогнисто - на всенький світ.

І от прийшли татари-ординці. Спалили село, старих та дітей знищили, молодих забрали в неволю... Тільки дзвіниці не вдалося їм зруйнувати - крізь землю провалилася.

На тому місці з'явилося джерело. І як прислухатись або прикласти вухо край берега, біля водиці, - то чути звуки: лунає десь з глибини стодзвонна мелодія.

З глибини віків до нащадків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку дорогу лише те, що може пригодитися на все життя, так і кожен народ крізь усі катаклізми своєї історії проносить найдорожчий свій скарб -фольклор, свою духовну корону, своє слово й мелодію: легенди, казки, перекази, думи, співанки. І в цій діадемі мистецькій найціннішою перлиною, напевно, є пісня - синтез слова й мелодії.

Як в усій гамі людських почувань кохання є сліпучою вершиною, так і в безкінечних виявах людської душі пісня є тим золотим злитком, виплавленим у горнилі віків жаром сердечним багатьох поколінь.

Все зникало у вогнях світових потрясінь, навіть цілі народи й цивілізації. У пожарищах війн рушилися мури й фортеці, горіли храми й палаци, нищилися фрески і мозаїки, попеліли картини, літописи, книги, інші вияви людського генія, мільйонами гинули самі люди. А от пісня - мов Фенікс...

Виростали на землі знов діти, як зелена травиця повесні після хуртовини, а між тією травицею знову струменіли з народних глибин дзвенючі джерела.

Пісня... Вона супроводить нас усе життя. Над колискою -й над могилою. На весіллі - й на ратнім полі. Від язичницьких тризн, від прадавніх маївок, щедрівок десь у лісі чи на березі річки - до кабін космічних кораблів. У час найбільших торжеств, народних гулянь. У хвилини самотності.

Та що в тобі за диво таке, пісне, що за вогонь, який магніт, яка сила незмірна таїться в тобі, що примушує нас любити й ненавидіти, сміятись і плакати?.. То скроплює душу росою, то запалить раптом вогнем? Надихає на творчість, на мирну працю - і кидає в бій, на смерть?

У горі й радості, у праці та відпочинку ти розцвічуєш наше життя, робиш його запашним, поетичним, легшим, світлішим. Ти роз'ятрюєш душу - й лікуєш рани душевні. Порядного робиш мужнішим, лихого - добрішим. Викликаєш у нас найтоншу гаму почуттів, на які тільки здатна людина. Від нестримного вогню, од гніву бурхливого - до сліз, теплих, ніжних і лагідних, що омивають душу, немов травневий дощик яблуневий цвіт...

Пісня - як незглибна криниця, дно якої оповите памороззю віків десь в незмірних глибинах рідної землі. Дивишся в її безмірну глибінь - та й дна не видно...

А ще можна порівняти народні пісні з високими соснами в лісі. І озон душі дають, і примушують глянути вгору, на верхів'я своєї культури, у високе мистецьке небо.

Отакий її вимір - від кореня до вершини

Пояснення:

ответ:

d

объяснение:

українська мова. підготовка до зно

морфологія

числівник

кількісні числівники

кількісні числівники виражають кількісну характеристику предметів або абстрактне число. до кількісних числівників належать: власне кількісні, збірні, дробові, неозначено-кількісні.

власне кількісні числівники означають цілі числа: чотири, сорок один, сто двадцять п'ять, тисяча, мільйон.

збірні числівники означають певну кількість предметів як сукупність, як одне ціле: двоє, троє, шестеро, двадцятеро.

збірні числівники поєднуються з іменниками — назвами осіб чоловічого роду (троє друзів, шестеро випускників), з іменниками середнього роду, що означають назви істот (двоє кошенят, семеро каченят) або предметів (четверо відер, восьмеро вікон); та з іменниками, які мають тільки форму множини (троє саней, четверо дверей). до збірних нележать числівники обидва, обидві, обоє.

дробові числівники означають частину числа від цілого: три четвертих, сім восьмих, двадцять сотих.,

неозначено-кількісні числівники — назви узагальнено-кількісних понять: багато, небагато, мало, немало, чимало, кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят. вони можуть поєднуватися з іменниками, що означають масу, речовину, збірні або узагальнені поняття: багато цукру, чимало клопоту, небагато роботи.