Перевести вот это жили-були мужик та баба. жили вони в любові та злагоді. і був у них синок коля. одного разу коліна мати захворіла невідомою хворобою і померла. погоревал мужик, погоревал, а потім знову одружився, так як важко йому було без дружини з господарством . спершу колі добре жилося. мачуха любила його як рідного сина. але минув рік-другий і ніби хтось підмінив мачуху. стала вона дошкуляти колю різної роботою, та весь час лаяти і докоряти. напрацюється він за день, так втомиться, що ледве-ледве до ліжка добереться, а мачуха все незадоволена. але коля був добрий, терпів і ніколи не скаржився батькові, щоб не засмучувати його. так дожив він до п'ятнадцяти років, якось раз зла мачуха поклала колі в торбу черствих кірок і послала його в ліс по дрова. а до лісу далеко йти було - десять верст з гаком. йшов, йшов бідний хлопчик, задумався про своє гіркому життя, затужив і заплакав. раптом бачить - підходить до на

Жили-были мужик и баба. Жили они в любви и согласии. И был у них сынок Коля. Однажды Колина мать заболела неизвестной болезнью и умерла. Погоревал мужик, погоревал, а потом снова женился, так как трудно ему было без жены с хозяйством управляться.

Сначала Коле хорошо жилось. Мачеха любила его как родного сына. Но год-другой и будто кто-то подменил мачеху. Стала она донимать Колю различной работой, и все время ругать и упрекать. Наработается он за день, так устанет, что еле-еле до кровати доберется, а мачеха все недовольна. Но Коля был хороший, терпел и никогда не жаловался отцу, чтобы не огорчать его. Так дожил он до пятнадцати лет,

Как-то раз злая мачеха положила Коле в сумку черствых корок и послала его в лес за дровами. А в лес далеко идти было - десять верст с гаком. Шел, шел бедный мальчик, задумался о своем горьком жизни, затосковал и заплакал. Вдруг видит - подходит к

 

              

                  Осінь.

          Осінь   -  золота пора року. Недарма в народі  її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою.  Адже  саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і  в садах .  Після   довгих клопітких  робіт одержують щедру винагороду від природи за  свою  працю.

        Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори:   червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.

       Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.

       Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.

        Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В  першому  класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:

            « … Падає , падає листя

                   Листя в саду мерехтить.

                   Жовте , яскраво-вогнисте

                   Тихо за вітром летить… . »

      Мені також подобається гати , як з дерев плавно

 опадають  пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на

  землю.  А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,

  та й самою осінню!

         Напевне тому, що я народилася восени  - це і є  моя

 найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.

 Та все ж таки як тільки гарно  восени!

                                  

Як чудово на прогулянці в зимовому лісі! 

Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється. 

Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш. 

Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки. 

Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь. 

У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку. 

Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка. 

Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.