Виберіть речення, яке відповідає схемі [ ] – [ ]. (розділові знаки пропущено Выберите один ответ: Я навіть подумав пахне нещастям. Люблю стояти біля джерела його пісні і свіжі і привітні. Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка. Індик крутиться та дметься іволга летить сміється.

Індик крутиться та дметься - іволга летить , сміється .

Объяснение:

Індик(підмет) крутиться (присудок) та дметься(присудок) - іволга(підмет) летить(присудок) , сміється (присудок).

Объяснение:

Архітектура Харкова створюе

неповторне відчуття причетності до багатої історії міста, a унікальні історичні пам'ятки викликають непідробний інтерес і захоплення. Площа Конституції найстаріша Центральна площа міста і одне з найбільш примітних місць Харкова. Площа буквально всіяна пам'ятками архітектури, відомими кожному жителю міста і багатьом туристам. Найвидатнішими серед них є: Театр ляльок (1907), колишній Будинок науки чотириповерхова солодощі" техніки будівля (1849) (1898), "Східні найстаріша збережена споруда, Пам'ятник Незалежності України (2012), будівля Міськради (1952), житловий Будинок зі шпилем (1954), Палац праці (1916), Ресторан "Центральний" (1959), а також харків'ян улюблене місце монумент зустрічей Градусник, висота якого досягає 16 метрів. Прямо в центрі міста знаходиться одна з найбільших площ Європи - Площа Свободи, яка архітектурними оточена відомими пам'ятками, включаючи: Будинок державної промисловості (1929) унікальний пам'ятник радянського конструктивізму і своєрідна візитна картка Харкова; Харківський національний університет (1933) і його північний корпус, в якому раніше розміщувалася Військова академія ім. Л.Говорова; Будівлі обладміністрації (1954) і готелю "Харків" (1936).

Объяснение:

Очі в матері темні, схожі на дві живі грудочки землі. Руки ще молоді, але вже заковані в ланцюжки жилок, які струменять пульсуючою блакиттю. Коли поміж картоплею натрапляє на широкошабельне листя хрону, то кривиться, береться обома руками й вириває. З хріном вона воює завжди: і тоді, коли копаємо город, то нема йому ніякої пощади, і восени, коли збираємо урожай. Проте, незважаючи на цю війну, хрін не тільки не зникає, але й, здається, дає ще рясніші сходи, а тому ми маємо його, синювато-міцного, сльозливого, і в будні і в свято, і до м’яса й до нічого, як каже мати.

Тепер, коли згадую матір, уявляю її здебільшого на городі. Посушливого літа всю воду в криниці вибере, щоб полити свої грядки, щоб напоїти кожну рослину, — бо ж хочеться, щоб і капуста вродила, і морква була. Бачу, як восени копає картоплю, буряки, як носить усе те в погріб, висипає обережно, щоб не побилось, щоб не погнило.

Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки — і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, і вся мати — ще, здається, зовсім недавно по- молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, — зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, — стоїш ти й зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі.