Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокручується бджолиний звук. Підкреслити члени речення і надписати частини мови. ​

Як ви думаєте, що таке добро? А що таке зло? 
Упродовж всієї своєї історії людство намагається відповісти на ці вічні питання. Давайте поміркуємо разом. Мені здається, що добро в першу чергу пов'язане з умінням радіти і співчувати, співпереживати, відгукуватися на відчуття інших і тримати свою душу відкритою. 
Коли ми говоримо про людину «добрий», то маємо на увазі, що він готовий ' прийти на до ншому, роблячи це не заради вигоди, не на показ, а безкорисливо, за велінням серця. 
Але чи можна бути добрим взагалі, ніяк не проявляючи доброту в справах? Мені здається, навряд чи. А чи можна примусити людину бути добрим? Неможливо! У англійців із цього приводу є цікаве прислів'я: «ви можете змусити коня підійти до води, але не можете змусити її пити». Добрі справи люди здійснюють за велінням серця, за наказом совісті, а не з примусу. 
Чи є початком доброго відношення до людей уміння прощати? Але необхідність і готовність прощати спричиняє за собою етичний пошук. Як співвіднести доброту і поблажливість, провину і покарання? Відповіді на ці складні питання нам доводиться вирішувати все життя.

Тараса Шевченка завжди шанували наші предки. Ця популярність була не штучною а природньою й справжньою. По сільських хатах на стінах можна побачити не лише ікони-образи до яких молилися а й портрети Тараса Шевченка що нагадували нам про Україну про нашу землю яка мала свою самобутність перебувала в неволі й за якою тужили. Усе це уособлював портрет Тараса Шевченка. З його поезій ми дізнаємося про князів і гетьманів рідну мову традиції та дух предків. Українці цитували рядки з Кобзаря бо майже в кожній хаті була та дорога для них книжка. Усіх вражала його сильна й неповторна поезія. Тарас Шевченко давно став для народу символом національним дорого-вказом посланцем якому рядки диктували небеса. Люди побачили в ньому пророка. І навіть у комп'ютерну добу слово поета не/перестає бути актуальним живим і насущним. Тому знову і знову друкують Кобзар проводять Шевченківські свята установлюють поетові погруддя й пам'ятники діти й закохані ходять вулицями названими його ім'ям а слово Кобзареве й нині хвилює та зворушує.