Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна

дати точну відповідь на це питання "так" чи "ні" не можливо. це все залежить від сомої людини   її   совісті, почуттів, настрою, ставленню до інших людей, своєї самооцінки.

одного разу, бабусі прибирати на горищі, я знайшов там старий глиняний глечик. я почав уважно його роздивлятися. глечик був дуже старий. фарба, якою колись, вочевидь на глечику були намальовані гарні, яскраво-червоні маки вицвіла, а в деяких місцях й зовсім позлізала. ручка глечика була відбита, від неї залишився лише слід на його боці. його товсті боки, тепер вже були щербатими, й навіть саме днище його було надбите. бабуся розповіла мені, що такі глечики раніше використовували для зберігання рідких продуктів харчування, які достатньо довго зберігали в ньому свою користь й смакові якості.

ось, тримай, сподіваюсь, що це тобі .

і. а. бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. для буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. піднімаючи любов, бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.

історію трагічної любові повідав бунін в оповіданні “сонячний удар”. випадкове знайомство на пароплаві. звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “на мене точне затьмарення знайшло… або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. і знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.