До ть, , будь ласка, скласти речення.

ответ:вот усе

Объяснение:

Відповідь:Прокинулась від зимового сну земля,з'явилися проліски.(розповідне)

Чи можна нищити природу?(питальне)

Люди,бережіть природу,не знищуйте їх багатство та красу!(спонукальне).

Тато з мамою збираються іти на ярмарок до Сігету. Господи, яка то радість для нас! Починаємо ковтати слину та облизуватись від згадки про солодку халву, глюкоз та бісквіти в позолочених папірцях. – На кого б малого залишити? – питається більш сама у себе мати. Це про Іванка, бо я вже першокласник, нівроку! Коли вийду з школи, то перш зупиняюсь дражнити Калаїшину собаку, поки бідна не захрипне гарчачи, опісля перехожу дорогу сисикатися з Семенишим гусаком, а вже потім іду в гості до старого Микити, який вгощає мене медом, поки я розказую йому всі шкільні новини, бо старого Бджолу, як його прозвали хлопці, страх цікавить знати все. І ось, як бачите, поки доплентаюся додому, тато з мамою могли б не з Сігету, а з Бухаресту повернутися. – Може, у Марії Гафіїної? – допомагає їй тато. – Та де? – махає рукою мама. – Відколи ці бешкетники взули її кота в горіхові шкаралупи ні чути не хоче. – А в старої Олени? – Ні та не захоче, бо носилися верхи на її козі. – А в Параски? – продовжує тато. – Глечик з молоком розбили. І так перелічили всіх сусідок, але на кого залишити Іванка – не знайшли. – Ну і славні в мене бахури, є чим гордитись, – погрозив нам тато пальцем. Я нібито не побачив того, а Іванко ані пис... Запхав по лікті руки у кишені і мовчки гойдає собі ногами та раз у раз на мене поглядає, немов хоче сказати: «Бач, яка я поважна особа, ось скільки клопочуть собі голови, поки вирішать на кого мене залишити». – А може б пішов з ним у школу? – киває тато головою у мій бік. – Йому олівець та клаптик паперу, і сидітиме тихо, як риба у воді, чи не так, Іванку? Іванко мовчки махає головою, що так, а мені приходить завити, як Николаїшина собака. Знаю я те «як риба у воді», – лиш його зачепить якийсь хлопець, розквасить губи і верещить, як у зубного лікаря. Ще не встигли ми добре через поріг класу переступити, а вчитель до нас: – Сьогодні в нас відкритий урок, інспекція приходить аж з Бая Маре, то ж молю вас, діточки, будьте чемні та тихі, аби муху чути в класі, а коли вже хочете щось сказати, то підіймайте гарненько два пальці вгору, добре? У нас від тої «інспекції з Бая Маре» аж мороз спиною поліз. Учитель повісив на стіну картину, на якій була намальована оса і, дивлячись на інспекторів почав: – Сьогодні будемо вивчати букву С. Ось тут на картині намальована оса, а під нею знаходяться три букви: буква О, буква С та буква А. Хто з вас може прочитати разом слово, написане під малюнком? Ми ні пис... Вчитель інспекцію питає, думаємо собі, бо інакше не радив був нам зберігати тишину, «аби муху чути в класі». – Ну, що написано під малюнком? – повторює вчитель. В класі, мабуть, ні одної мухи, бо інакше б її чути, така тиша. – Ну, тоді скажіть, що тут намалювано? – вказує вчитель на осу. Ми ні пис... А Іванко враз пирск, два пальці вгору. – О молодець! – похвалив його вчитель, і до інспекторів: – Він ще не ходить до школи, – а потім до Іванка: – Ну, скажи нам, Іванку, що намальовано на цім малюнку? Іванко надувся, як індик, і голосно крикнув: – Муха! Весь клас вибухнув сміхом, навіть учитель з інспекторами розсміялись, а Іванко вже квасить губи, ось-ось заверещить. Хіба не знаю я, те «тихо, як риба у воді»?

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.

Объяснение: