1. Продовжте речення «Діалог – це …» А) дослівний уривок тексту для підтвердження якоїсь думки. Б) чуже мовлення, передане дослівно, без змін. В) розмова двох осіб. Г) розмова багатьох осіб. 2. Позначте речення з прямою мовою ( розділові знаки пропущено): А) Мати по Андрія щоб він приніс води. Б) Чудовий Дніпро скаже всякий хто гляне (С. Олійник В) Учні поцікавилися коли відбудеться диспут. Г) Я запитав товариша чи він прочитав статтю. 3. Позначте речення, у якому пряму мову виділено неправильно. А) Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!» (Леся Українка). Б) Вершник відгукнувся хмуро, неохоче: «Свої». (О. Гончар). В) І тихо-тихесенько я промовила: «Сон літньої ночі! Мені тебе жаль!» (Леся Українка). Г) «Чого засмутився, мій любий козаче», питає дівчина вродлива (Леся Українка). 4. Позначте речення, у якому пряму мову виділено правильно. А) «А що, Лавріне, чи будемо городить тин, чи, може, й без тину обійдеться?», - спитав Карпо (І. С. Нечуй-Левицький). Б) «- А молодість не вернеться…» - співає дівча (О. Хоменко). В) Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» (Леся Українка). Г) «Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле» (Нар. творчість). 5. Позначте речення з непрямою мовою (розділові знаки пропущено, велика літера в окремих випадках замінена малою). А) Ви мене пам’ятаєте раптом спитала Леся (Григір Тютюнник). Б) Учитель навчав учнів що і взимку є своя неповторна краса. В) Про здоров’я людини треба піклуватися в першу чергу сказав незнайомий (Я. Баш). Г) Бабусю а коли у Вас день народження запитала онука (І. Цюпа). 6. Позначте речення, у яких правильно розставлені розділові знаки при прямій мові, діалозі. А) І Кий гукнув своїм воям: «А йміть-но рибу з отсеї ріки молочної на вечерю!» Б) – Такий успіх, мій сину, мав тільки Моцарт Дозвольте я Вас проведу… (С. Плачинда). В) «Де ж та квітка взялася на долині, та ще й така здорова? – подумав Лаврін» (І.Не чуй-Левицький). Г) «І де ти, красо, уродилася! – подумав Лаврін, із твоїми шовковими бровами; коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю» (І. Нечуй-Левицький). Д) Тому й кажуть, - «Сонце на зиму, а літо на спеку». (З журналу). Е) Юнак висловив захоплення її голосом: - «У вас артистична вдача, Маріє Костянтинівно» (В. Суходальський). 7. Прочитайте текст, позначте речення з цитатами. 1. Ми, люди, давно завоювали сушу, завоюємо океан і небо. 2. Але життя на Землі було сповнене боротьби ще задовго до появи людини, тільки нікому було назвати життя боротьбою. 3. Виникнувши в морі, рослини стали великими завойовниками суші», - пише голландський ботанік Ф. Вент у книзі «У світі рослин». 4. Так, «життя на Землі зв’язане з Сонцем через зелений листочок, і з повним правом можна сказати, що життя – це промені Сонця, перероблені зеленим листком». 5. Ці слова – з книги М. Верзиліна та В. Корсунської «Ліс і життя». 6. Уявіть собі життя без рослин взагалі…Чи довго б ми протрималися? 7. «Варто зеленому листкові припинити роботу на кілька літ, і все живе на земній кулі, в тому числі й людство, загине», - писав відомий вітчизняний ґрунтознавець П. А. Костичев (З кн.. «Наш друг – природа»)

Білки в лісі.

З ранку до пізнього вечора працюють в лісі веселі, шустрі білочки. Зовсім не встигаєш стежити за їх пересуваннями.

«Мама, я бачу білок!» - вигукнув радісний малюк. А білок вже й слід прохолов.

Піднімуться пустотливі білочки на вершину величезної сосни, перемахнути з гілки на гілку. Потім спустяться вниз за їстівними припасами: смачними грибками, добірними горішками, засохлими ягідками.

У лісових коморах ці чудові господині заховають те, що знайшли.

У затишному будиночку-дуплі зроблять вони теплі гнізда, расселятся в них, і скоро в нових квартирках з'являться маленькі білченята. Вони будуть швидко зростати і виховуватися турботливими батьками.

А лютої зими щасливі сім'ї білок будуть рятуватися від сильних морозів, різких, холодних вітрів і рясних снігопадів. Надійно жити в теплих, затишних гніздах

Переказ

Объяснение:

Вишивана сорочка — дуже важливий елемент одягу в українця. Тут, здається, ніхто не заперечуватиме. І сьогодні в українських містах та селах часто можна стрінути людину у вишиванці, навіть у будень, не кажучи вже про свята. На Хрещатику в дні, коли Олег Скрипка проводить свою «Країну мрій», від вишиванок аж в очах мерехтить. Чоловіки, жінки, хлопчаки і дівчатка, всі гордо носять кожне свою сорочину, крадькома окидаючи оком інших: ану ж бо, а в нього яка? Ні, моя таки краща, пишніша, багатша. Хоча онде теж непогана.

Й водночас, як Інь і Янь, як противага й доповнення у свідомості народній існує поняття шароварів. Тих козацьких широченних штанів, котрі волочились по землі краями холош, заправлених у чоботи. На полотнах історичної тематики шаровари часто зображують у червоному кольорі, хоча історики стверджують, що насправді козаки носили одяг скромніших відтінків. Але, попри все, пригадай–но, читачу, коли ти востаннє зустрічав чоловіка в шароварах — не на фольклорному святі, не на концерті в Будинку культури, а в реальному житті.

Ось тут і стримить зерно проблеми: чому ретельно зберігши і плекаючи надалі культуру вишиваної сорочки, український народ зрікся шароварів? Чому розірвався прадавній дует, зруйнувався досконалий комплекс одягу.

Перша відповідь лежить на поверхні. Це — поділ на «верх» і «низ». Шаровари, як відомо, зігрівали тіло чоловіка нижче пояса. А саме цю частину корпуса, згідно з релігійною та побутовою мораллю, вважали нечистою, відповідальною за вельми прозаїчні життєві функції. Мода змінюється не тільки з волі Вів’єн Вествуд чи Даші Шаповалової, інколи й раціональні чинники також спрацьовують. Шаровари навряд чи були найзручнішим одягом, пересуватися в них, та ще й брати участь у сутичках було, мабуть, не завжди комфортно. Але наші предки з крайнощів у крайнощі не кидалися, і панталонів в обтяжку на зміну шароварам одягати не поспішали. Середній українець узагалі в одязі достатньо консервативний. І тому щойно згадані панталони також лишились атрибутом костюмів шляхти та поміщиків позаминулого сторіччя.

Окрім того, шаровари — це не вишиванка. Саме так, у найпрямішому значенні цих слів. Вишивані шаровари можна собі уявити хіба що в страшному сні. Штани несли іншу життєву функцію. Вишивка ж сама по собі — це не тільки прикраса, це таємне послання нащадкам, це код, спрямований крізь віки у вічність — так вам скаже навіть фольклорист–початківець, не кажучи вже про академіків. А на шароварах були очкур і матня, проте не було ніякого коду. Бо з шароварами все було просто, ясно й зрозуміло. І з ними, і з їхнім вмістом.

Тоді як вишиванка — це пісня. Один із найпрекрасніших текстів Дмитра Павличка — «Два кольори». Пригадає кожен: «Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками». Хто з нас не пускав крадькома сльозу під звучання цього шедевра? «Мені майнула в очі сивина, та я нічого не несу додому. Лиш згорточок старого полотна. І вишите моє життя на ньому». Життєві маршрути можна вишити на сорочці, на штанях — ніколи! Новочасні модниці ходять у джинсах, прикрашених стразами від Сваровскі, але ті блискітки до космічного коду мають такий самий стосунок, як три зірки на етикетці паленого коньяку до сузір’я Великої Ведмедиці.

Утім усе змінне в цьому світі, й лише змінність незмінна, казали давні мудреці. П’ятиразовий олімпійський чемпіон Мюнхена 76–го Марк Спітц усі свої запливи вигравав у синьо–червоних плавках, прикрашених зірками й смугами. А тепер спробуймо уявити Олега Лісогора в жовто–синіх плавках із тризубом? Ну ж бо? Ото ж бо й воно! Інша ментальність там, у них, за океаном.

Та, певно, ніхто особливо не здивується, коли наступної весни, чи через рік, чи через п’ять шаровари раптом повернуться, виринуть з історичного небуття, набувши якоїсь нової форми — наприклад, широченних, спеціально непрасованих джинсів чи вельветових штруксів. Спершу їх одягнуть рафіновані модники, хореографи, перукарі та артисти балету. Далі підтягнуться спортсмени, бо вони ніколи задніх не пасуть. А через якийсь час, дивись, і пересічний громадянин долучиться. Замітав же він тротуари кльошами у такі ще не дуже далекі 70—80–ті роки минулого сторіччя. Та й кажуть при нагоді мудрі англійці Newer say newer. Ніколи не кажи ніколи. Тож чекаймо повернення шароварів! Вони ж бо ближчі до тіла. Бо свої.