Розкрийте дужки. Я (ні)скільки не шкодую. У березні буде не знаю () вже (не)холодно. Окремі звуки дитина вимовляє (не)чітко. Я не знаю (ні)скільки коштує цей телефон, (ні)як він працює. Наведіть власні приклади речень, у яких не та ні з прислівниками пишуться окремо.

ніскільки, не холодно, не чітко, ні скільки, ніяк;

Нісенітницю говоримо, коли немає чого доброго сказати.

Ні в кого з тих учнів, хто вчора порушував поведінку, не було бажання робити це знову.

стОралась сколько речень ти не написала(

Объяснение:

Цей рік був дуже яскравий,і сьогодні я розповім про 5 найбільш важливих і яскравих моментів.Ми їздили на екскурсії,завжди це було дуже яскраво та познавльно!Далі з класом ми до одне одному і завжди були веселі!Третій суттєвий момент це веселі уроки,час проведений з учителями іноді не зравнити ні з чим!Четверте те що цей рік для мене був найкращім з усіх 8років,він був більш насичений але і не складний!І останнє те що мої одноклассники дуже змінилися ми почали більше проводити часу одне з одним,і у нас були спільні теми для розмови.Зараз я розповіла про яскраві моменти з восьмого класу,сподіваюся вам було цікаво!

Моя рідна земля – благословенна Україна. Важким і тернистим був її шлях. Віками люті вороги хотіли позбавити нашу неньку мови, нації та мрій. Та піднялась вона із колін, кинувши додолу вороже ярмо. Сьогодні вона є спільним домом для велетенської родини, у якому лунає ніжно-мелодійна українська пісня.

Моя Україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…Не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…І так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями.

Нелегкі часи випали на долю неньки-України, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «Хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду?»

А й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. Ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе!

Квітчаста рідна Україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. Ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. Золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. З’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. Заквітує наша земля рясними садами, наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – Україна у вінку калиновім!